14 серпня 2016 р.

Пам'яті Бориса Івановича ГОРКИ...

Сьогодні, 14 серпня 2016 року, одному із піонерів рівненського спідвею, майстру спорту СРСР з мотоциклетного спорту, Борису Івановичу ГОРЦІ, могло б виповнитися 75 років...




Народився Борис Іванович Горка у Хмельницькій області у серпні 1941 року. Коли у 1962 році Бориса Горку було запрошено спробувати свої сили на гаревій доріжці ровенського мототреку, молодий мотогонщик, який дуже любив мотоспорт, погодився, і навіть прийняв участь у виїзних гонках ровенського „Вимпела” на ІІІ етапі особисто-командного чемпіонату СРСР, які пройшли 21-22 липня в Уфі. „Вимпел” в етапі набрав 30 очок і посів 3-є місце – команда не могла достойно чинити опір львівському клубу „Карпати-1” із нашим земляком Віталієм Шилом та уфімській „Ракеті” з Геннадієм Куриленком. Доробок Бориса Горки у тих гонках склав 4 пункти. Це був єдиний сезон, коли Борис Горка виступав не за „Радугу”. Вже у наступному році він закріпився у складі головної ровенської команди і протягом 15 років захищав честь нашого спідвею у її кольорах.


На фото (з особистого архіву гонщика): перші кроки на ровенському мототреку.

За довгу кар’єру гонщика у Бориса Горки було багато перемог, і не лише на гаревих доріжках. Але саме як гаревого гонщика його найбільше запам’ятали численні уболівальники в багатьох містах колишнього СРСР.
У 1963 році ровенська „Радуга” посіла 4-е місце у чемпіонаті країни і 22-річний Борис Горка разом з Віктором Трофімовим, Панасом Ковальчуком Борисом Савойським, Володимиром Ульяніним та Ростиславом Шилом здобули для команди 390 очок, поступившись лише 5 пунктами московській „Сирені”. Ось як писала обласна газета „Червоний прапор” 23 липня 1963 року про гонки IV етапу особисто-командного чемпіонату СРСР, що пройшли на ровенському мототреку:
„На цей раз, мабуть, найбільше аплодисментів випало на долю спортсмена, який займав найнижчу сходинку п’єдесталу пошани.
Чим же завоював таку симпатію глядачів ровенський гонщик Борис Горка? Він – наймолодший учасник команди „Радуга” у чемпіонаті країни з гаревих мотогонок. Але не лише одна молодість скорила серця присутніх. Борис показав себе сміливим і самовідданим бійцем гаревих доріжок. Лише йому одному вдалося перемогти переможця – лідера ровенської команди Віктора Трофімова.
Десять разів виходив на старт Віктор Трофімов за два дні змагань. Дев’ять разів в його активі з’являлися переможні „трійки”. Не змогли встояти перед майстерністю ровенчанина і москвичі Борис Захаров та Валентин Моісєєв, і башкирський гонщик Володимир Соколов. Тільки в
17-ому заїзді другого дня змагань Горка випередив Трофімова на фініші…”.
Того ж року Борис Горка разом з лідерами нашої команди – Віктором Трофімовим та Борисом Савойським, завоював право виступити у півфіналі особистого чемпіонату з мотогонок по гаревій доріжці, але до львівського фіналу потрапив лише Віктор Трофімов.
Особисто-командний чемпіонат країни 1964 року розпочався досить пізно. Лише у липні відбулися гонки І та ІІ його етапів. На цих стадіях змагань ровенська „Радуга”, як господар гонок, виступала на домашньому треку і з перемінним успіхом змагалася із „Салаватом”, здобувши 19-20 липня перемогу із доробком у 69 очок, а через два дні команда посіла 2-е місце, віддавши завойований гандикап у 9 пунктів непоступливому башкирському клубу на чолі із Володимиром Соколовим. Після двох етапів попереду були команди Уфи і Львова. Ровенська „Радуга” та „Салават” набрали по 149 очок і ділили третє-четверте місця. А фінішували наші земляки на 6-ому місці із
307 пунктами.
Того року Борис Горка провів декілька гонок на дубровицькому мототреку, де ще тільки зароджувався інший вид мотоциклетного спорту – мотобол, а найкращий дубровицький мотогонщик Василь Коростель пробував власні сили на гаревих доріжках.


На фото (з особистого архіву сестри Бориса Горки - Ванди Горки): 1964 рік. Старт одного із заїздів в Дубровиці. Зліва направо: Борис Горка, Віктор Трофімов, Володимир Будаговський.

Особистий чемпіонат СССР з мотогонок по гаревій доріжці 1964 року відбувся у далекому узбецькому місті Алмалик досить пізно: 14-15 листопада пройшов перший півфінал, а через тиждень – 21-22 листопада, дві гонки фіналу. Пояснюється це тим, що й командний чемпіонат країни стартував у середині літа та закінчився лише 1 листопада, і гонки особистого чемпіонату в таку пізню і не зовсім спідвейну пору року, було вирішено провести на півдні. Реальним кандидатом і став узбецький центр металургії Алмалик, в якому вже діяв мототрек „40 років Жовтня”. До того ж, у складі чемпіона СРСР – уфімської „Башкірії”, виступали найсильніші гонщики країни, і проводити раніше фінал особистого чемпіонату без Ігоря Плєханова, Бориса Самородова, Фаріта Шайнурова, було б несправедливо.
У першому півфіналі, що пройшов 14 та 15 листопада, стартувало відразу троє ровенських гонщиків: Віктор Трофімов, Борис Горка та Євген Міхель. Запасним був гонщик ровенської „Чайки” Володимир Будаговський. До фіналу потрапили Віктор Трофімов та Борис Горка.
Фінальні гонки відбулися у суботу ввечері 21 листопада та у неділю вранці. Не зовсім вдалий виступ Віктора Трофімова у перший день фіналу, коли він набрав тільки 9 пунктів і поділив 6-7 місця з уфімським гонщиком Юрієм Чекрановим, було компенсовано у другій гонці. Віктор Трофімов виграв 4 заїзди з 5, поступившись лише майбутньому чемпіону Борису Самородову, який в Алмалиці був нестримним – за 2 гонки – два комплекти (по 15 очок) і чемпіонська сума в 30 пунктів! Віктор Трофімов у неділю набрав 14 очок, ставши 2-им в цій гонці, що у підсумковому результаті його вивело на загальне 3-є місце. Перша особиста медаль Віктора Івановича в чемпіонатах Радянського Союзу – бронзова, стала заслуженою нагородою за його відмінний виступ протягом цілого сезону. Борис Горка з 6 очками зайняв 14-е місце, набравши у кожній гонці по 3 пункти.


На фото (з особистого архіву Павла Корнелюка, публікується вперше):
Борис Горка та Віто Артосін (Італія). Світовий півфінал особистого чемпіонату світу. Рівне. Мототрек. 11 серпня 1991 року.

1965 рік приніс Борису Івановичу 10-є місце у фіналі особистого чемпіонату країни, що відбувся у Львові. Серед квартету ровенських гонщиків, які завоювали це право, Борис Горка показав другий результат: Віктор Трофімов став 4-им, Панас Ковальчук – 14-им, а Борис Савойський – 16-им. Він випередив таких сильних гонщиків, як уфімці Лев Краєв та Борис Бурляєв, ленінградця Анатолія Бєлкіна та новосибірці В’ячеслава Дубініна. Одночасно результати цього фіналу увійшли до особистого заліку Спартакіади народів СРСР, а у командному заліку збірна нашої республіки завоювала срібні нагороди. Командний чемпіонат СССР 1965 року мав відбутися за новою схемою – у двох лігах (вища та перша), проте було дуже багато технічних поразок, відкладених гонок та організаційних проблем. Це був перший рік, коли в гонках їздили дві команди, замість особисто-командних змагань. Все ж таки, клуби не були готові до нововведень – ні організаційно, ні фінансово, хоча тоді все коштувало набагато дешевше. В 1965 році вперше постала проблема Владивостока: в радянський час всі гонки „Восток” проводив удома. Крім цього, два головних суперники в боротьбі за золото – „Башкірія” (Уфа) та СКА-1 (Львів) – майже повністю збірна СРСР, і багато їх гонок відкладали із-за відсутності вдома спортсменів. Тому командний чемпіонат країни 1965 року залишився незавершеним, хоча „Радуга” розпочала його більш ніж впевнено – 17 травня на домашньому мототреку була розтрощена уфімська „Уфа” – 88:33 (нововведення ЦАМКа – за кожен парний фініш гонщиків тоді нараховувалося додаткове бонусне очко).
12 вересня Борис Горка виступив у складі ровенської команди у матчовій зустрічі зі збірною Австрії. Перевага наших мотогонщиків над альпійськими спортсменами була відчутною, що в кінцевому результаті вилилось у розгромний рахунок – 83:25. Але матч для нього закінчився передчасно – у третьому заїзді він разом з Володимиром Ульяніним стартував проти австрійців Мейзля та Вольха. В одному з віражів Володимир Ульянін в’їхав у мотоцикл товариша по команді, і після падіння з переломом потиличної кістки Борис Горка був відправлений у лікарню.
1966 рік став успішним для „Радуги” – було здобуто бронзу командного чемпіонату. Команда набрала 14 очок (508 пунктів), і лише на одну перемогу відстала від срібного призера СКА-1 (Львів). Борис Горка завоював для клубу 77 пунктів – третій результат після Леоніда Дроб’язка та Віктора Трофімова.
У фіналі І Кубка Радянського Союзу з мотогонок по гаревій доріжці, що відбувся у 1966 році, ровенська „Радуга” у складі: Леонід Дроб’язко, Костянтин Кришталь, Борис Горка та Григорій Хлиновський, завоювала 4-е місце, набравши 23 пункти, 4 з яких на рахунку Бориса Горки. А в кінці жовтня відбувся 7-ий особистий чемпіонат Ровенської області з мотогонок по гаревій доріжці, де серед 10 гонщиків Борис Іванович став 3-ім.
Командний чемпіонат 1967 року „Радуга” завершила невдало, зайнявши останнє, 8-е місце у класі „А”, та понизилася у нижчий клас „Б”. Із всіх 359.5 пунктів, набраних у зустрічах із 7 найсильнішими клубами країни, на рахунку Бориса Горки було 40.5 пунктів. Той сезон запам’ятався любителям гаревих гонок великою кількістю гонщиків, які стартували у барвах клубу – відразу 15 спортсменів спробували свої сили на гаревих доріжках мототреків.
Команда України у 1967 році (Леонід Дроб’язко, Віктор Трофімов, Борис Горка, Костянтин Кришталь) успішно виступила у IV Спартакіаді народів СРСР, де завоювала бронзу у командному заліку.
А у чемпіонаті Ровенської області Борис Горка знову був третім, поділивши 3-5 місця з Геннадієм Примаченко та Миколою Кальчуком.
У класі „Б” „Радуга” затрималася на один сезон, де блискуче провела матчі у 1968 році. Команда виграла всі 8 гонок у червоноградского „Шахтаря”, елістинського „Тайфуна”, єреванського „Наїрі” та однойменної команди з Тбілісі. Своєрідною того року була формула змагань переможців трьох зон класу „Б” за перехід до класу „А”. Спочатку 6 команд, які посіли 1-2 місця у своїх зонах, зустрічалися між собою за олімпійською системою. Потім 3 переможці цих поєдинків повинні були розіграти між собою 2 путівки до вищого класу за круговою системою – на виїзді та власному мототреку. Таким чином, „Радуга” пройшла московський „Центр”, а далі тріумфувала у двоколовому турнірі з участю команд Жигулі” (Тольятті) та „Сибір” (Новосибірськ).
Того ж року Борис Горка виграв гонку чвертьфіналу особистого чемпіонату СРСР, що пройшла на ровенському мототреку.


На фото: бойовий склад ровенської „Радуги” зразка 1968 року. Верхній ряд (зліва направо): Костянтин Кришталь, Геннадій Примаченко, Григорій Хлиновський, Володимир Будаговський. Нижній ряд (зліва направо): Євген Міхель, Віктор Трофімов, Ігор Макарович Бєлік, Борис Горка, Анатолій Раєвський.

А 8 серпня 1968 року Борис Горка разом з Віктором Трофімовим та Костянтином Кришталем був учасником І Меморіалу на приз імені екіпажа Ігашова, що відбувся в Даугавпілсі. Він набрав 4 пункти і посів 12-е місце.
У чемпіонаті області, що пройшов 17-18 травня 1968 року на ровенському мототреку, у додатковому заїзді за 3-є місце Борис Горка поступився молодому Анатолію Раєвському.
1969 рік „Радуга” проводила у класі „А”, де здобула 6 перемог і посіла 5-е місце, пропустивши вперед ленінградську „Неву”, яка набрала таку ж кількість очок, як і ровенчани – 12. Борис Горка здобув для клубу 67 пунктів, показавши 2-ий результат у команді після Григорія Хлиновського. У гонці чвертьфіналу особистого чемпіонату СРСР на домашній арені Борис Горка був 2-им, ставши своєрідною грозою авторитетів.
Командний чемпіонат СРСР 1970 року не було закінчено із-за епідемії холери – „…у зв’язку з карантинною обстановкою” (інформаційний бюлетень ЦАМК ДТСААФ СРСР), і місця команд було визначено умовно, по середньому результату. Першою було визнано уфімську „Башкірію”, хоча найбільше пунктів тоді здобув „Локомотив” (Даугавпілс), але він провів більше гонок, а рахували тоді таким чином: кількість очок ділили на кількість гонок. Але офіційно чемпіонат визнано таким, що не відбувся і нагородження медалями не було. „Радуга” отримала середній результат 0.5 (4 очка за дві перемоги поділити на 8 гонок) і умовне 7-е місце. Борис Іванович у цих матчах набрав 49 пунктів і знову виграв гонку чвертьфіналу особистого чемпіонату країни на улюбленому мототреку. У чемпіонаті Ровенської області він став 2-им після Віктора Трофімова, випередивши Григорія Хлиновського.
У командному чемпіонаті СРСР 1971 року „Радуга” здобула лише одну перемогу, набравши 231 пункт, з яких 56 – на рахунку Бориса Горки. Це був найкращий результат у команді. Ось такий виступ досвідченого 30-річного ювіляра.
Наступний сезон 1972 року видався невдалим, як для команди, так і особисто для Бориса Горки, незважаючи на бронзу особистого чемпіонату України, здобуту на новому мототреку у Полтаві. Ровенська команда на 4 роки покинула клас найсильніших, посівши передостаннє, 7-е місце, а Борис Горка у липні того року, під час тренування на ровенському мототреку після зіткнення з партнером по клубу – Володимиром Єжомбіком, разом з останнім потрапив до лікарні: у Горки перелом ноги, а у Єжомбіка – перелом обох ніг. Потім вони разом лежали в одній лікарняній палаті і нелегко повертали свою спортивну форму. Для обох мотогонщиків ці травми зіграли відчутну роль для закінчення кар’єри.
Через рік, у 1974 році, Борис Горка завоював разом з Віктором Трофімовим та Володимиром Рожанчуком, 2-е місце у командному Кубку України, виступаючи на червоноградському мототреку в кольорах „Радуги”.
У командних чемпіонатах СРСР з мотогонок по гаревій доріжці Борис Горка виступав лише за ровенські клуби:
„Вимпел” (Ровно) – 1962 рік;
„Радуга” (Ровно) – 1963, 1964, 1965, 1966, 1967, 1969, 1970, 1971, 1972 роки – вища ліга (клас „А”);
1968, 1973, 1974, 1975, 1976, 1978 роки – І ліга (клас „Б”).
У вищій лізі (клас „А”) набрав 325.5 пунктів.
Борис Горка за час виступів у великому спідвеї приймав участь у гонках під час відкриття мототреків у Дубровиці, Чернівцях, Кадіївці, Полтаві.


На фото: під час відкриття мототреку у Дубровиці. 
Перший ліворуч – Борис Горка.

Активно Борис Іванович стартував і на іподромах, де завоював звання чемпіона Спартакіади України 1967 року у складі збірної Ровенської області разом з Борисом Фідрусом, Володимиром Будаговський та Вірою Раєвською. Він  дворазовий чемпіон України (1976, 1979 рр.) в особистому заліку (у класі мотоциклів з об’ємом двигуна до 250 см3), дворазовий чемпіон України (1976, 1979 рр.) у командному заліку, та срібний призер особистого та командного чемпіонатів України 1980 року з іподромних мотогонок. 
У фіналі особистого чемпіонату СРСР 1976 року (у класі мотоциклів з об’ємом двигуна до 250 см3), що відбувся у жовтні на одеському іподромі, Борис Горка завоював 5-е місце. У командному заліку збірна України виборола бронзу.

Також Борис Горка стартував в мотогонках на льоду, де одного разу в особистому чемпіонаті України в Сумах, у класі мотоциклів з об’ємом двигуна до 500 см3 зайняв 5-е місце.

Після закінчення спортивної кар’єри гонщика у 1978 році, Борис Горка не залишив мототрек. Він довгий час очолював обласний спортивно-технічний клуб, працював тренером та виховав не один десяток гонщиків, найвідомішими з яких є Василь Мурашко, Віктор Гайдим та Олександр Бородай.

У вересні 1992 року Борис Горка виступив у 2 гонках ветеранів радянського спідвею, що відбулися 12 вересня у Даугавпілсі та 20 вересня у Рівному. У Латвії він набрав 8 очок та посів 5-е місце.
У Рівному Борис Іванович виступив більш вдало, тричі він фінішував другим і двічі перемагав у заїздах: з 12 очками наш ветеран посів призове 2-е місце після непереможного в той день Віктора Трофимова.


У новітні часи у групі підготовки Бориса Івановича перебували хлопці віком 10-14 років. Серед них: Станіслав Мельничук, Павло Кондратюк, Віталій Лисак, Григорій Купець.


На фото: Олександр Верещук, Олександр Бородай та Анатолій Жабчик-молодший разом з тренером Борисом Горкою на параді-представленні. Півфінал особистого чемпіонату Європи серед юніорів (до 19 років). Рівне. Мототрек. 20 червня 1999 року.

Активно Борис Горка займався суддівством гонок, і більшість гонщиків, які приїжджали на гонки в Ровно, завжди зустрічалися з ветераном, знаючи, що отримають настанови та добру пораду від досвідченого мотогонщика, а любителі спідвею, які приходили на гонки, могли безперешкодно послухати спогади Бориса Івановича про його активні виступи на мототреках різних міст та захоплювалися його любов’ю до голубів (це захоплення ще з 6-річного віку), які жили поруч – у голубівні в закритому парку мототреку.
Спортивну форму Борис Горка підтримував і як активний морж з більше ніж 30-річним стажем, купаючись круглий рік у Басівкутському озері. Спочатку все відбувалося стихійно, потім був створений міський клуб моржів „Пінгвін”, головою якого на громадських засадах було обрано Бориса Горку...

Борис Горка пішов з життя взимку 2010 року і це сталося раптово...
Провели його в останній путь по-спортивному: друзі, колеги по команді, ветерани спідвею, молоді гонщики, здійснили з Борисом Горкою останнє коло на засніженому рівненському мототреку...

Його вже понад 6 років його немає з нами...

48 років свого життя він віддав спідвею, і залишився вірним йому до кінця...

Пам'ятаємо, щоб жити...

Немає коментарів:

Дописати коментар