24 лютого 2018 р.

Світлої пам’яті Віктора Чайки…

10 років без Віктора Чайки… Пишуть про Віктора Анатолійовича, згадують його добрими словами багато. Заслуги Чайки великі, і великі справи, звершені під його керівництвом, ще довго служитимуть рівнянам не одного покоління.


А моє покоління буде вдячне йому ще й за спідвей і мототрек.
У той період, коли у нашому місті з 1975 по вересень 1983 року йшло будівництво сучасного мототреку з перемінним успіхом, проявилася його господарська жилка та вміння допомогти розв’язати проблеми, які, здавалося б, вже не мають шансів на життя…

Після зняття команди „Радуга” (Ровно) з командного чемпіонату країни у 1979 році (провела лише одну гонку у Ризі), той сезон наші гонщики завершували у Червонограді. Наступного року у чемпіонаті країни, у першій лізі, заявляється нова команда „Сигнал” (Ровно). До створення якої має відношення і Віктор Анатолійович Чайка. Ось що писав у газеті „Червоний прапор” у вересні 1980 року журналіст В.Дробишев:

„… На радість усім прихильникам, знайшлися люди, які поставили собі за мету відродити колишню славу ровенського спідвею. Добрим словом згадують сьогодні спортсмени начальника обласного управління автомобільного транспорту Віктора Анатолійовича Чайку. Саме з його ініціативи був створений спортивно-технічний клуб, де знову почала діяти секція із спідвею. Віктор Анатолійович, його заступник Леонід Миколайович Домощей, головний інженер управління В’ячеслав Кузьмич Сисоєв, начальник авто об’єднання 17664, на базі якого діє новий клуб, Володимир Федорович Надточій, голова обкому ДТСААФ Юрій Костянтинович Корхов, багато зробили для забезпечення спортсменів технічними засобами, необхідними матеріалами. 
А бажаючих прилучитися до спідвею серед ровенських транспортників знайшлося чимало…”.


Крім того, великою проблемою для нашої команди залишалася відсутність мототреку, будівництво якого розпочалося у 1975 році, наступного року була здана в експлуатацію гарева доріжка, на якій у 1977-1982 рр. проведено 15 гонок (без трибун), у 1978 році завершено будівництво будинку військово-технічного навчання, проте повноцінного стадіону з трибунами так і не було. 


До олімпійського 1980 року було заморожене будівництво усіх спортивних споруд неолімпійських видів спорту, а після Олімпіади-80 всі надіялися, що справа піде швидше. 

Однак на лист-прохання партійного керівництва області у 1982 році дозволити завершити будівництво всього стадіону, мотивуючи це ще й тим, що у 1983 році наше місто відзначатиме 700-річний ювілей, голова ЦК ДТСААФ СРСР адмірал Єгоров 10 травня 1982 року відповідає відмовою, мотивуючи це тим, що постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 12 серпня 1981 р. № 780 заборонено будівництво у 1981-1985 рр. спортивних споруд. 
Далі він пояснює: „За клопотанням ЦК ДТСААФ СРСР Рада Міністрів СРСР 26 січня 1982 року затвердила перелік будівництва у 1981-1985 роках ряду учбово-спортивних комплексів, до якого будівництво трибун мототреку не включено, як споруди спортивно-видовищного призначення. Через це порушити клопотання перед Радою Міністрів СРСР про завершення будівництва трибун мототреку в м. Ровно не є можливим”.


Але немає нічого неможливого. І активні ветерани ровенського спідвею, в першу чергу, Віктор Іванович Трофимов, а також керівництво міста, в першу чергу Віктор Анатолійович Чайка, котрий у 1981 році був обраний на посаду голови Ровенського міськвиконкому, почали діяти. Скільки разів виїздив Віктор Іванович Трофимов у Москву, одному йому було відомо. Зверталися у різні інстанції, і 16 серпня 1982 року було отримано лист Львівської залізниці із повідомленням про те, що Ровенському обкому ДТСААФ СРСР залізницею та її шляхово-будівельним трестом підписано протокол-замовлення на завершення будівництва мототреку в м. Ровно на суму 110 тис. крб. Роботи будівельно-монтажне управління № 3 цього тресту виконає упродовж 1983 року.


Для завершення будівництва було створено міський штаб на чолі з головою міськвиконкому Віктором Чайкою, який координував роботу і діяльність посланців майже 90 організацій. І влітку 1983 року будівництво було завершене. 

Урочисте відкриття мототреку відбулося 18 вересня 1983 року. У ці дні місто святкувало 700-річчя, і після урочистостей на стадіоні „Авангард” 17 вересня, всі заходи відбувалися 18 вересня на мототреку. Віктор Анатолійович Чайка разом з головою ЦК ДТСААФ України Олександром Дем’яновичем Коротченком та головою Ровенського обласного комітету ДТСААФ Михайлом Павловичем Коваленком офіційно відкрили мототрек. 

Апофеозом свята стала міжнародна гонка з участю спортсменів Чехословаччини, Угорщини, Польщі та СРСР. Особисті змагання пройшли на високому рівні, і перемогу у них здобув представник ровенського „Сигналу” Віктор Кузнєцов (14 очок), встановивши при цьому ще й 2 рекорди треку (двічі покращив час Григорія Хлиновського кожного разу на 0.2 сек.).

З 1984 року на нашому треку відбуваються раунди особистих чемпіонатів світу та етапи „Кубка Дружби”, і Віктор Анатолійович завжди причетний до організації цих змагань:
– на 2 гонках він був заступником голови оргкомітету: континентальний фінал особистого чемпіонату світу 22 липня 1984 року та півфінал особистого чемпіонату світу серед юніорів 30 червня 1985 року;
 на 8 гонках Віктор Чайка очолював оргкомітет: етапи „Кубка Дружби” соціалістичних країн 19-20 травня 1984 року, 24-25 травня 1986 року та 20 травня 1989 року; фінал особистого чемпіонату світу серед юніорів 13 липня 1986 року; чвертьфінали особистого чемпіонату світу 31 травня 1987 року та 05 червня 1988 року; півфінал особистого чемпіонату світу 25 червня 1989 року; кваліфікаційний раунд особистого чемпіонату світу 06 травня 1990 року.



Фото Юрія Тичиніна.

А ще були 2 фінали командного чемпіонату СРСР (22-23 жовтня 1983 року та 20-21 жовтня 1984 року), 2 фінали особистого чемпіонату СРСР (12-13 жовтня 1985 року та 02 жовтня 1988 року), фінал особистого чемпіонату СРСР серед юніорів (01 жовтня 1988 року), командний та особистий фінали ІХ літньої Спартакіади народів СРСР (26-27 липня 1986 року).


Фото з архіву Євгена Самусєнка.


Крім цього, немала заслуга Віктора Анатолійовича у підтримці нашої команди „Сигнал”, котра тричі поспіль ставала чемпіоном Радянського Союзу у 1985-1987 рр.. Він опікувався нею постійно і виконував свої обіцянки щодо забезпечення гонщиків усім необхідним. І хай як там сприймали інші команди феномен чемпіонського поступу „Сигнала”, інколи навіть звинувачуючи ровенчан вустами своїх тренерів у переманюванні гонщиків з різних команд до „Сигналу”, факти свідчать про те, що не бути б чемпіонами СРСР Віктору Кузнєцову, Ігорю Звєрєву, Ігорю Марку та Анатолію Жабчику, якби вони залишилися виступати у своїх командах відповідно у Новосибірську, Октябрьському та Червонограді…

Після завершення діяльності на посаді голови міськвиконкому та заступника голови облвиконкому, у 1990 році Віктор Анатолійович створив приватне підприємство КАМАЗ-Транс-Сервіс, де пропрацював 8 років. В цей час він тимчасово залишив спідвей поза увагою. А Рівне після ще двох фантастичних гонок – Світового півфіналу та фіналу Кубку європейських чемпіонів, що відбулися 11 серпня 1991 року та 02 серпня 1992 року, на 6 років опинилося „поза грою” у світовому спідвеї.
Так співпало чи ні, проте у 1998 році, коли Віктора Чайку рівняни обрали міським головою, до Рівного повернувся великий спідвей. 


У 1998 році на нашому треку відбувся чвертьфінал Кубку європейських чемпіонів серед клубів, наступного – півфінал цього ж турніру (Віктор Анатолійович став головою оргкомітету).

У 2000 році Рівне знову стало ареною європейських змагань, приймаючи втретє поспіль змагання командного КЄЧ. Незважаючи на поразку у домашній гонці рівненської команди „Сигнал” угорцям, гонка зібрала переповнений мототрек. І заслуга у цьому невеликої команди однодумців, у першу чергу, директора АК „MIR” (Рівне) Сергія Пелешка. Тільки йому одному відомо всі нюанси, тонкощі та проблеми в організації і проведенні змагань.
Напередодні гонки, 06 травня 2000 року, вийшов перший номер нової обласної автомобільної газети – „МІР – Мотоспорт – Інформація – Рівне”, редактором якої був відомий і популярний рівненський журналіст Вільям Шевчук. У вітальному слові з нагоди виходу нової газети Віктор Чайка сказав і таке:
„… Рівняни постійно цікавляться українськими та міжнародними новинами у світі технічних видів спорту. Наше місто не вперше стає місцем проведення великих міжнародних змагань зі спідвею. Сподіваюся, що газета „МІР” виправдає надії читачів і вони зможуть отримати необхідні матеріали з цих питань на сторінках нового друкованого видання…”.


У неділю, 07 травня 2000 року, у Рівному був справжній спідвейний бум. Уже на далеких підступах до мототреку чулося давно забуте: „Квиточка не продаєте?”. Касирам довелося витримати справжню облогу, адже до кас вишикувалися довжелезні черги. Охочих потрапити на трек було не менше, ніж під час проведення у Рівному континентального фіналу особистого чемпіонату світу у 1984 році, коли у нас виступав діючий чемпіон світу німецький гонщик  Егон Мюллер на мотоциклах з двигунами від Джузеппе Марцотто, і на змаганнях був присутній всесвітньовідомий виробник і тюнер спідвейних двигунів з Англії Вінсент Дональд Годден або просто Дон Годден. А 12 травня 2000 року, після гонки, міська газета „Сім днів” писала: „… Нині, коли міська влада вирішила відродити мотоспорт, спідвей переживає ренесанс… Варто віддати належне Сергію Пелешку та його невеликій, зате дружній команді – вони за дуже короткий термін виконали величезний обсяг організаційно роботи й довели, що спідвей у Рівному можна й потрібно відродити. На цьому у своєму виступі наголосив і Віктор Чайка, котрий пообіцяв і надалі підтримувати та розвивати цей вид спорту…”.


Пройшли роки, і хвороба забрала від нас Віктора Чайку… Він помер по дорозі в Німеччину, де лікувався. Сталося це у Польщі, у місті Ополє, де теж є спідвей. Такий трагічний збіг обставин.

Прикро, що жоден з авторів матеріалів, які вийшли у лютому 2018 року до 10-річниці смерті Віктора Чайки, не згадує про його спідвейні заслуги перед нашим містом. Вони великі та вічні…


Гарно сказала Інна Омелянчук, власний кореспондент газети „Урядовий кур’єр”:


„… Місто не просто пам’ятає — ми й досі звіряємо по Вас, Вікторе Анатолійовичу, свої думки і наміри… І хай би що говорили, епоха Віктора Чайки не закінчилася. Дарма що ось уже 10 років він (я в цьому переконана) служить Господу на небесах не менш віддано, ніж нам, рівнянам. І Рівному, що стало містом його щасливої долі.”.


Немає коментарів:

Дописати коментар