Сергій Уманцев
AIPS Member
На протязі вже 90 з гаком років спідвейний люд з усього світу, який має спідвей не тільки в голові, а й в серці, на зламі вересня-жовтня збирається тут! В місці і місті, де твориться історія найстаршої та найатмосфернішної спідвейної імпрези в світі «Zlatá Přilba» міста Пардубіце.
Гонки, яка є однаково знаковою, як для гонщиків, так і для вболівальників! Бо ти можеш виграти безліч титулів в світі, але якщо ти не одягнув хоч б раз на голову Золотий Шолом, ти не можеш спати спокійно. Бо ти можеш відвідати найкрутіші етапи Гран-прі в світі, але якщо ти не пробирався через лісові хащі до пардубіцького стадіону, не розбирався в тонкощах унікальної сітки заїздів, не чув як місцевий спікер перетворює своїм коментуванням кожен заїзд в окреме дійство і не бачив, як входять до історії в заїзді на шість кіл для шести гонщиків, коли ситуація на доріжці змінюється ледь не щосекундно, ти також не можеш спати спокійно. Ти, взагалі, не можеш вважатися справжнім спідвейним вболівальником, якщо ти на власні очі не побачив цей турнір, не занурився з головою в його атмосферу.
Колискою "Златої Пшилби" є пардубіцький іподром, де проводяться одні з найважчих і найстарших в Європі кінних перегонів Velká pardubická (старшим за чеський турнір є тільки The Grand National в англійському Ліверпулі, який проводиться з 1839 року). Під час змагань жокеї та їх коні мають подолати дистанцію відстанню 6900 метрів з 31 перешкодою. Через одну з них (рів Таксиста) дозволяється стрибати лише один раз на рік (!) (саме на цих змаганнях). Звісно, що на цих змаганнях своя особлива атмосфера, свої правила та звичаї, а також свої герої як серед людей, так і коней.
І саме тут в 1929 році з ініціативи двох братів (в минулому також гонщиків) членів Автоклубу Західної Чехії Сметана і Адольфа Трнків відбулася перша едиція спідвейного турніру, якому через роки судилося стати найстаршим та найлегендарнішим в світі! Мрії братів були дуже амбітні: вони хотіли, щоб їх імпреза стала популярною у всій Європі і стала візитівкою не тільки міста Пардубіце, а всієї країни. Спочатку зупинилися на шосейно-кільцевих гонках, але потім змінили рішення на користь "дірт-треку". Зрозуміло, що тоді ще не було спеціалізованих стадіонів для цієї дисципліни, тому змагання відбулися на іподромі. В 1929 році і до самого початку Другої світової війни, а також після її закінчення і до спорудження суто спідвейного стадіону неподалік в передмісті Пардубіце містечку Світков гонка проводилася саме на пардубіцькому іподромі! Ви тільки уявіть, що коло, яке долали гонщики становило 2400 метрів (!), віражів було не два, а чотири, ширина доріжки на прямих була 25 метрів, на поворотах 35, дистанція, яку долали спортсмени за заїзд дорівнювала від семи до 10 кіл. Кількість учасників від року до року невпинно зростала і доходила інколи майже до 150!
Глядачів щороку збиралося стільки, що їх кількість інколи переважала кількість усіх мешканців Пардубіц (наприклад на змагання 1933 року прийшло подивитися близько 70 (!) тисяч глядачів) Заїзди проводилися для мотоциклів з різним об'ємом двигунів, але у фінальному заїзді, який визначав володаря "Золотого Шолому", усі стартували разом, щоправда з часовим гандикапом в залежності від потужності двигуна мотоцикла. Вже з 1931 року нарівні з чоловіками участь в змаганнях брали і жінки!
Друга світова війна змусила, звісно, надовго забути про спорт взагалі і про спідвей зокрема, але відроджена в 1947 році "Злата Пшилба" на цьому іподромі побила усі уявні рекорди відвідуваності - 120 (!!!) тисяч глядачів стали свідками перемоги чеського майстра Хьюго Росака. Економічні труднощі стали першопричиною того, що "Пшилба" в ті роки проводилася не щороку, а через рік, а з 1951 по 1960 роки взагалі була скасована. Відсутність спідвейного треку в місті давалася взнаки. Втім в 1961-63 роках на іподромі було проведено ще три турніри. Останнім переможцем іподромної "Пшилби" став легендарний чех Антонін Каспер і на наступний сезон турнір переїхав на поруч збудований спідвейний стадіон в Cвіткові, де і відбувається до наших часів.
Звісно, що за стільки років проведення турніру в ньому є свої герої, які не просто вигравали «Золотий Шолом», а …:
Данець Оле Ольсен - абсолютний рекордсмен турніру по кількості виграних "Золотих Шоломів", має їх в своїй колекції аж сім! Перший датський гонщик, який виграв "Злату Пшилбу", перший гонщик, якому вдалося тричі поспіль виграти цей турнір (1970-1972 роки), фабричний гонщик чеської фірми Jawa, на двигунах якої власне він і кував свої перемоги на пардубіцькому овалі!
Його співвітчизник 22-разовий (!) чемпіон світу (4 - в особистому заліку, 11 - в командному, 7 - в парному) Ханс Нільсен. "Пшилбу" пан Нільсен виграв один раз у 1998 році (це єдиний тріумф нащадків Гамлета в турнірі в 90-х роках минулого століття).
Іржі Штанцль - кумир чеської спідвейної "торсиди" 70-80-х років! Саме він кинув виклик Оле Ольсену і ... з 1974 по 1982 рік (на протязі 9 років) тільки ці два гонщика вигравали "Пшилбу". Це були епічні протистояння! За цей час п. Штанцль встиг двічі стати срібним призером чемпіонату світу на довгому треці, а ось "Пшилба" йому підкорилась 5 разів (рекорд серед чеських гонщиків). Саме цікаве, що коли в нього запитали: чи поміняв би він один зі своїх "Шоломів" на титул чемпіона світу, то він сказав, що "Ні"!
Але гегемонію данця Оле Ольсена, коли він тричі поспіль одягав собі на голову "Золотий Шолом", перервав в 1973 році не Штанцль, а його співвітчизник Мілан Шпінька, який в мотоспорті зарекомендував себе справжнім універсалом, бо окрім успіхів в класичному спідвеї він був фіналістом чемпіонату світу на довгому треці, а також виграв звання чемпіону світу в мотогонках на льоду у 1974 році!
Томаш Топінка - чех, який виграв "Пшилбу" в 1996 році у відчайдушній боротьби з шведом Тоні Рікардссоном! А наступного тріумфу чеського гонщика довелося чекати... 21 рік. Тільки у 2017 році "родовітий пардубак" продовжувач славетних традицій знаної чеської спідвейної родини Міліків – Вацлав Мілік привів у неймовірний екстаз чеських фанів, ставши 24-м в історії переможцем "Златої Пшилби"!
Єдиний американець, який забрав "Шолом" на свій континент - це Денніс Сігалос. Саме він поставив крапку в дуелі Ольсен-Штанцль, оскільки в 1983 році не просто виграв "Шолом", але залишив позаду себе і чеха (2 місце), і данця (3 місце).
Британець Джон Девіс - першим з представників Туманного Альбіону, кому підкорилася найвища сходинка п'єдесталу пошани цього турніру (1984 рік).
Австралієць Лі Адамс, який ознаменував прихід нового тисячоліття тим, що тричі поспіль (2000-2002 роки) за підсумками турніру одягав собі на голову «Золотий Шолом»!
І, звісно, новітній герой «Пшилби», її також вже триразовий володар (2018-2020 роки) австралієць Джейсон Дойл!
Вже 16 років поспіль очолює організаційний комітет по проведенню "Златої Пшилби", президент клубу Евжен Ербан! Тато і мама вперше привели його на "Злата Пшилбу" у 6-річному віці в 1951 році на іподром. Через 10 років, коли популярні змагання були відновлені, він вже допомагав учасникам турніру в якості механіка, при цьому мріючи і самому колись спробувати свої сили в такій престижній гонці. І мрії стали реальністю у 1968 році, коли Ербан вперше стартував в "Пшилбі". Містер Ербан любить шуткувати, що він та його мотоцикл брали участь в двох фіналах "Пшилби". Річ у тім, що саме на мотоциклі Ербана його кузен Мілан Шпінька виграв "Золотий Шолом" у 1973 році (В тій гонці і сам Ербан показував дуже непогані результати, був повністю задоволений своєю технікою, але помилка механіка, який забув затягнути одного болта, призвела до передчасного сходу гонщика і вибуття зі змагань на стадії чвертьфіналу). А ось у Шпіньки перед фіналом просто не залишилось справної техніки, і Ербан без вагань надав йому свій мотоцикл, який привіз кузена на вищий шабель п'єдесталу пошани. А ось сам Ербан в 1978 році був третім у фіналі турніру. Щоправда, не в головному, а у втішному, де розігрувалися місця з 7-го по 12-те. Тобто, його найвищий результат в цьому турнірі в якості гонщика - 9-е місце. Хто знає, можливо б це була не межа для амбітного 34-річного спортсмена, якби не страшне падіння 17 травня 1979 року на празькому стадіоні "Маркета"... Наступну "Пшилбу" він вже спостерігав на ... інвалідному візку. А далі була тривала реабілітація: Чехія, Шотландія, Німеччина, знову Чехія. І так далі. В якійсь мірі Ербану пощастило (якщо таке можна писати в його випадку), бо від нього не відвернулися його колишні роботодавці, йому допомагали його друзі-суперники. Він зміг встати з візка і пересуватися за допомогою куль, але це було не єдине його досягнення: Ербан закінчив навчання в автошколі і отримав посаду інструктора, згодом пройшов курс навчання і отримав ліцензію тренера чеської асоціації фізичного виховання, яка дозволила йому працювати у Фінляндії, Італії. Через деякий час пан Ербан повернувся до рідної Чехії та в 1984 році знову опинився на "Златій Пшилбі". Тепер в коло його обов'язків входив пошук потенційних учасників змагань. Епоха 70-х - початку 90-х років на "Пшилбі" пов'язується виключно з легендарним Карлом Мікулашеком, який в якості директора змагань провів 22 турніри (рекорд усіх часів)! Але все колись завершується, і у 1992 році закінчилась епоха і цього легендарного організатора. Ербан згадує, що відхід Мікулашека шокував усіх, довелося навіть почути таку думку, що немає Мікулашека - немає "Пшилби"! І тоді він вирішив довести, що "Пшилба" буде завжди, вона не може залежати тільки від однієї людини.
У 1993 році саме пан Ербан очолив оргкомітет по проведенню змагань, з наступного року він на протязі 8 років (до 2002 року) був менеджером турніру, а у 2003 році знову став очільником організаційного комітету і не полишає цей пост до цього часу! Людина-легенда! Людина, яка проклала місток між "Пшилбою" минулих років і "Пшилбою" сучасною! Людина, яка не боїться новацій, але в той самий час ревно береже славні давні традиції турніру! Людина, яка дає впевненість в те, що "Пшилба" є і буде!
"Злата Пшилба" вже давно не розглядається виключно як спортивний турнір. Наразі, це - масштабна світова подія, як, водночас, і має свої сталі непорушні традиції, і кожен рік дивує чимось неповторним. Тому, на відміну від етапів Гран-прі в одному місті, про "Пшилбу" ви майже не від кого не почуєте: "Я там вже був! Що я там не бачив?".
Сюди їздять роками, я б навіть сказав, що десятиліттями, бо точно відомі історії про те, як в часи "залізної завіси", коли Німеччина була розділена на дві країни, і багато родин були фактично позбавлені можливості бачитися і спілкуватися, для східних німців подорож до Чехії була чи не єдиною можливістю в рамках, назвемо це, туристичного туру побачитися зі своїми родичами із Західної Німеччини. Так-так: тут в Пардубіце на спідвеї родина на якийсь час об'єднувалася, щоб потім зустрітися через рік... в тому ж самому місці.
Реально, зараз на гонку приїздить дуже багато німців (дуже-дуже), вже діти та онуки тих родин, які отут на "Пшилбі" в ті часи переживали можливо найщасливіші моменти свого життя.
А австралійці та американці, які вибираються на європейський континент ні, не на Гран-прі, а саме на "Пшилбу", говорять (зрештою не тільки вони), що це найсправедливіші змагання в світі. Тому організатори на питання: "Чи готові вони до етапу Гран-прі в Пардубіце" завжди відповідають: "Гран-прі багато, а наша "Пшилба" - єдина". І з ними просто неможливо не погодитися!
Автор новітніх світлин - Андрій Деркач (Рівне).
Немає коментарів:
Дописати коментар