10 лютого 2017 р.

Виктор ГАЙДЫМ. Часть III.

Виктор ГАЙДЫМ. Часть III.




II этап „Кубка Дружбы” социалистических стран 1989 года прошёл в Украине 20-21 мая: сначала в Ровно состоялась парная гонка, где наши юниоры Игорь Дубинин и Руслан Коваль смогли завоевать только 3-е место, уступив в дополнительном заезде сборной Польши, у обеих команд было по 25 очков (Славомир Дудек выиграл у Игоря Дубинина). На 1 очко больше, чем сборные Польши и СССР, завоевала молодёжь Чехословакии. Виктор Гайдым на ровенскую гонку не был заявлен даже запасным гонщиком. Но на следующий день на львовском стадионе СКА в личной гонке он завоевал 13 очков, поделив 2-4 места с Русланом Ковалем и Славомиром Дудеком, а победу с комплектом очков одержал ещё один наш юниор – эстонский гонщик Рене Аас.


Через неделю в ГДР, в Штральзунде, на третьем этапе этого молодёжного турнира, парную гонку выигрывает сборная Польши (27 очков), сборная СССР – вторая с 26 очками. Кто выступал в её составе, пока неизвестно, но в личной гонке следующего дня стартовало два советских юниора – Рене Аас и Виктор Гайдым. Они соответственно завоевали 11 и 9 очков и заняли 4-е и 9-е места. До конца турнира оставалось ещё четыре этапа, но молодой ровенчанин больше не стартовал в этих гонках, по крайне мере, в личных – это точно.

Командный чемпионат СССР двигался вперёд, а у ровенского „Сигнала” была проведена только одна встреча – домашняя победа над „Кузбассом”. Гонка с „Нефтяником” из Октябрьского, которая календарём чемпионата запланирована на 7 мая, была перенесена из-за дождя (по взаимной договорённости встреча будет проведена в Октябрьском в начале августа).
В июне прошли две гонки с „Востоком”: сначала на выезде в Пинске – 10 июня, затем через три дня в Ровно. В Белоруссии ровенчане проиграли с разницей в 3 очка – 52:55. Виктор Гайдым выступал в паре с Игорем Зверевым и набрал 12 очков плюс 4 бонуса, наша пара выиграла все свои 6 заездов, четыре из них – со счётом 5:1, но этого для победы оказалось мало. Владимир Трофимов принёс команде 14 очков, Игорь Зверев – 16, а остальные гонщики на троих всего 10 пунктов. Личная гонка в Пинске не состоялась.
После гонки в Пинске Виктор Гайдым уехал готовиться к полуфиналу личного чемпионата мира среди юниоров, который прошёл 18 июня 1989 года в западногерманском городке Пфайффенхофен. Поэтому на домашней гонке с приморскими гонщиками его не было. И здесь „Сигнал” выступил ещё хуже – поражение с разницей в 10 очков – 49:59. Вчетвером у такого соперника не выиграешь: Владимир Трофимов – 15 очков, Игорь Зверев – 17, Сергей Тершак – 5, Олег Немчук – 12, Виктор Сурхаев стартовал лишь раз и финишировал на 4-й позиции.

В полуфинале личного чемпионата мира среди юниоров в Западной Германии от нашей страны выступали Рене Аас и Виктор Гайдым. В финал в Лониго напрямую пробился Рене Аас, набравший 11 очков и занявший 6-е место. Виктор Гайдым завоевал 7 пунктов, занял 8-е место и стал запасным гонщиком финала (с первого полуфинала в Швеции финалистами стали первые 8 гонщиков, а поскольку от хозяев чемпионата – итальянцев вчистую никто в финал не вышел, то 1 место было гарантировано итальянскому юниору, коим стал Рикардо Саламон, выступивший в финале, кстати, никак).

Финал в Лониго должен был пройти 2 июля 1989 года, но из-за непогоды гонку перенесли на сентябрь. 


Тогда Виктор Гайдым был травмирован и в итоге на финал в Лониго осенью он не поехал – вместо него выступал чехословацкий юниор Ян Холуб, занявший в полуфинале в Западной Германии 9-е место. Да, именно выступал и стартовал в финале 5 раз – итальянский юниор после своего первого заезда, допустив падение, не смог продолжить борьбу, и были проблемы у польского гонщика Славомира Дудека, который смог выехать в финале только дважды. Потом вместо них стартовали оба запасных гонщика – вышеупомянутый Ян Холуб (завоевал 4 очка) и британец Дин Стэндинг (завоевал 5 очков), который на следующий год впишет навечно своё имя в список рекордсменов львовского трека в гонке финала личного чемпионата мира среди юниоров. Рекорд Стэндинга на львовском стадионе СКА – 67.04 сек., установленный 9 сентября 1990 года, следует напомнить, держится и до сегодняшнего дня.

В июле-августе 1989 года Виктор Гайдым принял участие во всех гонках ровенского „Сигнала” в командном чемпионате страны. Сначала поражение в Уфе, затем – в Кемерово, потом две гонки в Октябрьском: 1 августа состоялась отложенная с 7 мая встреча в Ровно – победа „Сигнала” (при счёте 37:35 в пользу ровенчан гонка была остановлена из-за дождя) и 2 августа снова поражение. В этой гонке, кстати, Виктор Гайдым выезжал 8 раз, а Владимир Трофимов – 10 раз! И завершилось трёхнедельное турне в Балаково…

Уже через неделю, 15 августа 1989 года, „Сигнал” дома принимал „Локомотив” (Даугавпилс). И если в первой гонке в Латвии Виктор Гайдым не смог выступить из-за подготовки к финалу личного чемпионата мира среди юниоров в Лониго (запасной гонщик, но гонку перенесли на сентябрь), и ровенчане тогда уступили латвийской команде 47:58, то в Ровно он предстал во всей красе уже явно не новичка команды, а зрелым гонщиком, способным взять на себя бремя лидерства. Что и доказал на гаревой дорожке. Выступая в паре с Владимиром Трофимовым, четвёртый стартовый номер – Виктор Гайдым, неизменно приходил на линию финиша первым, и только в 14-м заезде финишировал вторым после своего одноклубника. Наш юниор завоевал в той гонке „малый” комплект – (17 + 1) очков, лучший результат был только у Игоря Зверева – полный комплект – 18 очков, и победа родной команды – 71:37. „Сигнал” набрал 6 очков, но смог только догнать „Локомотив”, у которого тоже было 6 очков (по личным встречам ровенчане стояли выше в таблице).
Накануне в личной гонке Виктор Гайдым был неудержим, проиграл только заключительный, 20-й заезд, Владимиру Трофимову, и с 14 очками стал победителем гонки.

Эта победа давала ещё шанс ровенскому ”Сигналу”, очень призрачный, правда, на то, чтобы остаться в высшей лиге. Но для этого надо было выиграть заключительную гонку дома с „Башкирией”, и надеяться на то, что „Локомотив” проиграет обе домашние встречи – с „Башкирией” и „Востоком”.
Но 13 сентября в упорной борьбе ровенчане дома уступили уфимцам 53:55, и надежды стали последними, Виктор Гайдым, к тому же травмировался. А когда в октябре „Локомотив” поочерёдно победил уфимцев – 67:41, и приморцев – 56:52, „Сигнал” вылетел в первую лигу…
Травма не позволила Виктору Гайдыму принять участие в полуфинале личного чемпионата СССР, проходившем на ровенском мототреке 23 сентября 1989 года, и где блистал воспитанник ровенского спидвея, тогда ещё львовянин Владимир Колодий, ставший победителем полуфинала с комплектом очков. Правда, на следующий день в Лониго состоялся финал личного чемпионата мира среди юниоров, перенесённый со 2 июля, и не факт, что наш гонщик, не будь травмирован, туда бы не поехал.

Вот таким получился дебютный чемпионат Виктора Гайдыма, который заставил о себе говорить не только в Союзе, но и в Европе. 17-летний парень провёл 9 гонок в чемпионате, стартовал в 52 заездах, тринадцать из которых выиграл, набрал 86 очков, плюс 15 бонусов, СРЗ – 1.942 очка.
Пропустил Виктор Гайдым и IV Мемориал Николая Кузнецова, состоявшийся 16-17 сентября в Ровно, победителем здесь стал Владимир Колодий, выигравший два дня гонок, полуфинал и финал (в финале стартовало 6 гонщиков).
Сезон 1989 года в Ровно заканчивался двумя двухдневными личными гонками, триумфатором которых был ровенчанин Владимир Трофимов:
1) Гран-При КАМАЗ – 14-15 октября;
2) международная товарищеская встреча „Закрытие сезона”, 28-29 октября, в полуфиналах стартовало по 5 гонщиков, в финалах – по 6.
Виктор Гайдым стартовал во второй гонке, выиграл основные заезды второго дня, полуфинал, но в финале финишировал пятым после Владимира Трофимова, Игоря Зверева, Игоря Марко и Зденека Шнайдервинда.

Начинался новый этап в спортивной карьере Виктора Гайдыма.

А сегодня, 10 февраля 2017 года, Виктору ГАЙДЫМУ, исполняется 45 лет! 
Поздравляю искренне с Днём рождения! 
Желаю новых успехов в спидвее, всего наилучшего и крепкого здоровья!


I и II части можно читать здесь:


5 лютого 2017 р.

50-річчя перших мотогонок на льоду у Рівному: 1967 – 2017 рр.

50 років тому назад, 5 лютого 1967 року, у м. Ровно відбулися перші змагання з мотогонок на льодовій доріжці. Проходили вони на замерзлому озері Басів Кут і носили назву „Товариська гонка по льодовій доріжці”. Кількість учасників цих змагань поки що встановити не вдалося, але достовірно відомо, що у перших стартах на льоду в нашому місті приймав участь Борис Фідрус, і посів він 7-е місце.

Цей день і став точкою відліку історії рівненського льодового спідвею.

Через два тижні, 19 лютого 1967 року, там само – на озері Басів Кут, відбувся І-й відкритий чемпіонат Ровенської області з мотогонок на льодовій доріжці. В ньому стартували гонщики Ровенської та Волинської областей. 


На фото: Борис Фідрус і Леонід Шмарчук (2013 р.).


І перемогу в дебютному чемпіонаті святкував тренер Ровенського АМК Борис Фідрус, вигравши три заїзди з 4. Для визначення двох призерів чемпіонату було проведено додатковий заїзд між трьома гонщиками, котрі набрали по 10 очок. Його виграв лучанин Володимир Майгов, ставши срібним призером, другим фінішував рівнянин Анатолій Раєвський, завоювавши бронзову нагороду:

1.  Борис Фідрус (Ровно) – 11.
2.  Володимир Майгов (Луцьк) – 10 + 3.
3. Анатолій Раєвський (Ровно) – 10 + 2.
4. Микола Кужель (Ровно) – 10 + 1.
… Юрій Севастьянов (Ровно).


На фото: Юрій Севастьянов.

Взагалі-то перше знайомство наших мотогонщиків з льодовими гонками відбулося раніше. 
За 6 років до описуваних подій, у січні 1961 року, наші гонщики Борис Савойський та Віталій Шило, їздили в Уфу на тренувальні збори з мотогонок на льоду. Вони провели декілька гонок у м. Октябрьський. 

Обласна газета „Червоний прапор” 7 лютого 1961 року писала:
„В м. Октябрську Башкирської АРСР відбулися змагання мотогонщиків на льоду на приз міста. Вперше в таких гонках взяли участь два ровенських спортсмени – Віктор Шило (саме так і надруковано) і Борис Савойський. Наші мотоциклісти добилися непоганих результатів. У перший день гонок В.Шило зайняв четверте місце. На другий день змагань виступало 16 гонщиків, серед яких був відомий ровенчанам мотоцикліст Борис Самородов. Він і став переможцем змагання. Б.Савойський зайняв сьоме місце”.


На фото (з особистого архіву Віталія Шила): учасники змагань, Борис Савойський  третій ліворуч.

А у лютому того ж 1961 року Борис Савойський виступав в особистому чемпіонаті країни з цієї дисципліни у класі мотоциклів до 500 см3. Він стартував тільки в перший день фіналу – 19 лютого, набрав 1 очко, посівши 15-17 місця разом з ленінградцем Ігорем Яковлєвим та уфимцем Віктором Овчинніковим. 

У другому дні фіналу через тиждень Борис Савойський не виступав. У підсумку він посів 18-е місце. 

Ось як згадує про ці події Віталій Шило у своїй книзі „Слідами життя”, стор. 130-132:

„…Розповім ще про одну знаменну подію, яка сталася в моєму спортивному житті. Щорічно розігрувалася першість Радянського Союзу в змаганнях на льоду. Рівненська збірна команда не могла брати участі в тих змаганнях, оскільки не було спеціально підготовленої техніки і кваліфікованих мотоциклістів, котрі їздять на льоду. Для того, щоб набути навиків їзди і підготовки мотоциклів до змагань на льоду, мене і Бориса Савойського відрядили в Уфу (Башкирія), де проводилася першість Радянського Союзу. Дали нам лишень один мотоцикл „ІЖ-350”, та й той призначений для їзди з мотокросу. Коли ми приїхали на місце змагань, то, найперше, почали готувати мотоцикл, вчилися шипувати колеса мотоцикла. Це було в клубі 3-го тресту Уфи, де Ігор Плеханов працював тренером. Було дуже холодно, більше 35 градусів з позначкою мінус. За допомогою Ігоря Плеханова та інших спортсменів ми зашипували колеса і підготували мотоцикл до змагань. 

У змаганнях брали участь вдвох на одній машині. Коли ж мій заїзд співпадав із заїздом Бориса Савойського, мотоцикл позичав Ігор Плеханов зі свого клубу. Такою була наша перша участь у змаганнях на льоду в Уфі. До Рівного ми привезли вже підготовлений мотоцикл для гонок на льоду; ділилися досвідом з іншими, хто також готувався до наступних змагань.

У Рівному нам з Борисом Савойським випала нагода кілька разів узяти участь у показових виступах на льоду, які проводилися на замерзлому Басівкутському озері. Рибалки, котрі рибалили тут і котрі поступилися нам місцем, стали нашими першими глядачами. Вони щиро дивувалися: „Як можна їхати по льоду так швидко і з таким великим нахилом, що коліно лівої ноги торкається льоду?!”. Вони розглядали мотоцикли із зашипованими колесами і визнавали, що все це дуже небезпечно.
Так, небезпека справді існувала: шипи виходили над поверхнею шини на 28 міліметрів. Це означало, що при падінні чи в інших небезпечних ситуаціях вони можуть добряче травмувати учасника змагань, або ж суперника, який зближається.
Пригадую, під час першості Радянського Союзу в місті Уфі (Башкирія) стався такий випадок. Один з учасників, падаючи, не хотів відпустити мотоцикл і міцно тримався за кермо. Права рука витягнулася і додавала газу мотоциклу, який вже тягнув за собою мотоцикліста, що випав із сидіння. Коли, нарешті, мотоцикліст відпустив руку з керма, мотоцикл, проїхавши через стадіон, врізався в стіл, за яким сиділи судді. Наслідки були трагічні: переломи, струс головного мозку тощо…
Змагання на льоду – річ дуже небезпечна. Проте молоді люди, сповнені енергії, не відчувають страху, їздять по льоду на мотоциклах без гальм, нітрохи не замислюючись, чим це може обернутися для них. Мотоспорт скалічив не одного і не в одного відібрав життя. Захищеними залишалися ті, за кого молилася рідня. Поміж таких щасливчиків був і я…”.

Рівненські гонщики пізніше були активними учасниками особисто-командних чемпіонатів України, неодноразово перемагаючи в них.

У дебютному чемпіонаті України 1969 року, що відбувся в Житомирі, чемпіоном України у класі мотоциклів до 175 см3 став Микола Кальчук (на фото), Борис Фідрус у класі мотоциклів до 350 см3, завоював бронзову нагороду, чемпіонське звання у цьому класі виборов відомий львівський гонщик Сергій Лятосінський.



РЕЗУЛЬТАТИ 
виступів ровенських гонщиків в особисто-командних чемпіонатах України з мотогонок на льодовій доріжці у період 1969 – 1991 рр.:

Командний залік (збірна Ровенської області):

Чемпіон України – 3:
1970 р. (Микола Кальчук, Борис Фідрус, Костянтин Кришталь, Віктор Трофимов).
1971 р.
1972 р. (Володимир Будаговський, Костянтин Кришталь, Борис Фідрус).

Срібний призер – 2:
1969 р. (Микола Кальчук, Борис Фідрус).
1973 р. (Анатолій Раєвський, Володимир Будаговський, Леонід Шмарчук, Богдан Солімчук, Геннадій Примаченко).
1976 р. (Анатолій Раєвський, Володимир Будаговський, Леонід Шмарчук).

Бронзовий призер – 1:
1987 р. [Анатолій Раєвський (Ровно), Валерій Галкін (Костопіль), Микола Глушманюк (Костопіль)].

Особистий залік:

Чемпіони України:
Микола Кальчук – 1 [клас 175 см3 (1969 р.].
Борис Фідрус – 2 [клас 175 см3 (1970 р.), клас 500 см3 (1970 р.)].
Костянтин Кришталь – 2 [клас 350 см3 (1970, 1972 рр.)].
Володимир Будаговський – 3 [клас 175 см3 (1972, 1973 рр.), клас 125 см3 (1981 р.)].
Леонід Шмарчук – 2 [клас 350 см3 (1973, 1978 рр.)].


На фото (з особистого архіву Леоніда Шмарчука): льодовий мотоцикл Леоніда Шмарчука. 

Ось така коротка і неповна історія льодових змагань з участю наших спортсменів і хочеться швидше заповнити ті „білі плями”, що в ній є…