Сьогодні, 14 серпня 2016 року, одному із піонерів рівненського спідвею, майстру спорту СРСР з мотоциклетного спорту, Борису Івановичу ГОРЦІ, могло б виповнитися 75 років...
Народився Борис Іванович
Горка у Хмельницькій області у серпні 1941 року. Коли у 1962 році Бориса
Горку було запрошено спробувати свої сили на гаревій доріжці ровенського
мототреку, молодий мотогонщик, який дуже любив мотоспорт, погодився, і навіть
прийняв участь у виїзних гонках ровенського „Вимпела” на ІІІ етапі
особисто-командного чемпіонату СРСР, які пройшли 21-22 липня в Уфі. „Вимпел” в
етапі набрав 30 очок і посів 3-є місце – команда не могла достойно чинити опір
львівському клубу „Карпати-1” із нашим земляком Віталієм Шилом та уфімській
„Ракеті” з Геннадієм Куриленком. Доробок Бориса Горки у тих гонках склав 4
пункти. Це був єдиний сезон, коли Борис Горка виступав не за „Радугу”. Вже у
наступному році він закріпився у складі головної ровенської команди і протягом
15 років захищав честь нашого спідвею у її кольорах.
На фото (з особистого архіву гонщика): перші кроки на ровенському мототреку.
За довгу кар’єру гонщика
у Бориса Горки було багато перемог, і не лише на гаревих доріжках. Але саме як
гаревого гонщика його найбільше запам’ятали численні уболівальники в багатьох
містах колишнього СРСР.
У 1963 році ровенська „Радуга” посіла 4-е місце у чемпіонаті країни і
22-річний Борис Горка разом з Віктором Трофімовим, Панасом Ковальчуком Борисом
Савойським, Володимиром Ульяніним та Ростиславом Шилом здобули для команди 390
очок, поступившись лише 5 пунктами московській „Сирені”. Ось як писала обласна
газета „Червоний прапор” 23 липня 1963 року про гонки IV етапу особисто-командного чемпіонату СРСР, що пройшли на
ровенському мототреку:
„На цей раз, мабуть,
найбільше аплодисментів випало на долю спортсмена, який займав найнижчу
сходинку п’єдесталу пошани.
Чим же завоював таку симпатію глядачів ровенський гонщик Борис Горка? Він –
наймолодший учасник команди „Радуга” у чемпіонаті країни з гаревих мотогонок.
Але не лише одна молодість скорила серця присутніх. Борис показав себе сміливим
і самовідданим бійцем гаревих доріжок. Лише йому одному вдалося перемогти
переможця – лідера ровенської команди Віктора Трофімова.
Десять разів виходив на
старт Віктор Трофімов за два дні змагань. Дев’ять разів в його активі
з’являлися переможні „трійки”. Не змогли встояти перед майстерністю ровенчанина
і москвичі Борис Захаров та Валентин Моісєєв, і башкирський гонщик Володимир
Соколов. Тільки в
17-ому заїзді другого дня змагань Горка випередив Трофімова на фініші…”.
Того ж року Борис Горка
разом з лідерами нашої команди – Віктором Трофімовим та Борисом Савойським,
завоював право виступити у півфіналі особистого чемпіонату з мотогонок по
гаревій доріжці, але до львівського фіналу потрапив лише Віктор Трофімов.
Особисто-командний
чемпіонат країни 1964 року
розпочався досить пізно. Лише у липні відбулися гонки І та ІІ його етапів. На
цих стадіях змагань ровенська „Радуга”, як господар гонок, виступала на
домашньому треку і з перемінним успіхом змагалася із „Салаватом”, здобувши
19-20 липня перемогу із доробком у 69 очок, а через два дні команда посіла 2-е
місце, віддавши завойований гандикап у 9 пунктів непоступливому башкирському
клубу на чолі із Володимиром Соколовим. Після двох етапів попереду були команди
Уфи і Львова. Ровенська „Радуга” та
„Салават” набрали по 149 очок і ділили третє-четверте місця. А фінішували наші
земляки на 6-ому місці із
307 пунктами.
Того року Борис Горка
провів декілька гонок на дубровицькому мототреку, де ще тільки зароджувався
інший вид мотоциклетного спорту – мотобол, а найкращий дубровицький мотогонщик
Василь Коростель пробував власні сили на гаревих доріжках.
На фото (з особистого архіву сестри Бориса Горки - Ванди Горки): 1964 рік. Старт одного із заїздів в Дубровиці.
Зліва направо: Борис Горка, Віктор Трофімов, Володимир Будаговський.
Особистий чемпіонат СССР з
мотогонок по гаревій доріжці 1964 року відбувся у далекому узбецькому місті
Алмалик досить пізно: 14-15 листопада пройшов перший півфінал, а через тиждень
– 21-22 листопада, дві гонки фіналу. Пояснюється це тим, що й командний чемпіонат
країни стартував у середині літа та закінчився лише 1 листопада, і гонки особистого
чемпіонату в таку пізню і не зовсім спідвейну пору року, було вирішено провести
на півдні. Реальним кандидатом і став узбецький центр металургії Алмалик, в якому
вже діяв мототрек „40 років Жовтня”. До того ж, у складі чемпіона СРСР – уфімської
„Башкірії”, виступали найсильніші гонщики країни, і проводити раніше фінал особистого
чемпіонату без Ігоря Плєханова, Бориса Самородова, Фаріта Шайнурова, було б
несправедливо.
У першому півфіналі, що пройшов
14 та 15 листопада, стартувало відразу троє ровенських гонщиків: Віктор Трофімов,
Борис Горка та Євген Міхель. Запасним був гонщик ровенської „Чайки” Володимир
Будаговський. До фіналу потрапили Віктор Трофімов та Борис Горка.
Фінальні гонки відбулися у
суботу ввечері 21 листопада та у неділю вранці. Не зовсім вдалий виступ Віктора
Трофімова у перший день фіналу, коли він набрав тільки 9 пунктів і поділив 6-7
місця з уфімським гонщиком Юрієм Чекрановим, було компенсовано у другій гонці.
Віктор Трофімов виграв 4 заїзди з 5, поступившись лише майбутньому чемпіону
Борису Самородову, який в Алмалиці був нестримним – за 2 гонки – два комплекти
(по 15 очок) і чемпіонська сума в 30 пунктів! Віктор Трофімов у неділю набрав
14 очок, ставши 2-им в цій гонці, що у підсумковому результаті його вивело на загальне
3-є місце. Перша особиста медаль Віктора Івановича в чемпіонатах Радянського Союзу
– бронзова, стала заслуженою нагородою за його відмінний виступ протягом цілого
сезону. Борис Горка з 6 очками зайняв 14-е місце, набравши у кожній гонці по 3 пункти.
На фото (з особистого архіву Павла Корнелюка, публікується вперше):
Борис Горка та Віто Артосін (Італія). Світовий півфінал особистого чемпіонату світу. Рівне. Мототрек. 11 серпня 1991 року.
1965 рік приніс Борису Івановичу 10-є місце у фіналі особистого
чемпіонату країни, що відбувся у Львові. Серед квартету ровенських гонщиків,
які завоювали це право, Борис Горка показав другий результат: Віктор Трофімов
став 4-им, Панас Ковальчук – 14-им, а Борис Савойський – 16-им. Він випередив
таких сильних гонщиків, як уфімці Лев Краєв та Борис Бурляєв, ленінградця
Анатолія Бєлкіна та новосибірці В’ячеслава Дубініна. Одночасно результати цього
фіналу увійшли до особистого заліку Спартакіади народів СРСР, а у командному
заліку збірна нашої республіки завоювала срібні нагороди. Командний чемпіонат
СССР 1965 року мав відбутися за новою схемою – у двох лігах (вища та перша),
проте було дуже багато технічних поразок, відкладених гонок та організаційних
проблем. Це був перший рік, коли в гонках їздили дві команди, замість
особисто-командних змагань. Все ж таки, клуби не були готові до нововведень –
ні організаційно, ні фінансово, хоча тоді все коштувало набагато дешевше. В
1965 році вперше постала проблема Владивостока: в радянський час всі гонки
„Восток” проводив удома. Крім цього, два головних суперники в боротьбі за
золото – „Башкірія” (Уфа) та СКА-1 (Львів) – майже повністю збірна СРСР, і
багато їх гонок відкладали із-за відсутності вдома спортсменів. Тому командний
чемпіонат країни 1965 року залишився незавершеним, хоча „Радуга” розпочала його
більш ніж впевнено – 17 травня на домашньому мототреку була розтрощена уфімська
„Уфа” – 88:33 (нововведення ЦАМКа – за кожен парний фініш гонщиків тоді
нараховувалося додаткове бонусне очко).
12 вересня Борис Горка
виступив у складі ровенської команди у матчовій зустрічі зі збірною Австрії.
Перевага наших мотогонщиків над альпійськими спортсменами була відчутною, що в
кінцевому результаті вилилось у розгромний рахунок – 83:25. Але матч для нього
закінчився передчасно – у третьому заїзді він разом з Володимиром Ульяніним стартував
проти австрійців Мейзля та Вольха. В одному з віражів Володимир Ульянін в’їхав
у мотоцикл товариша по команді, і після падіння з переломом потиличної кістки Борис
Горка був відправлений у лікарню.
1966 рік став успішним для „Радуги” – було здобуто бронзу
командного чемпіонату. Команда набрала 14 очок (508 пунктів), і лише на одну
перемогу відстала від срібного призера СКА-1 (Львів). Борис Горка завоював для
клубу 77 пунктів – третій результат після Леоніда Дроб’язка та Віктора
Трофімова.
У фіналі І Кубка
Радянського Союзу з мотогонок по гаревій доріжці, що відбувся у 1966 році,
ровенська „Радуга” у складі: Леонід Дроб’язко, Костянтин Кришталь, Борис Горка
та Григорій Хлиновський, завоювала 4-е місце, набравши 23 пункти, 4 з яких на рахунку Бориса Горки. А в кінці
жовтня відбувся 7-ий особистий чемпіонат Ровенської області з мотогонок по
гаревій доріжці, де серед 10 гонщиків Борис Іванович став 3-ім.
Командний чемпіонат 1967 року „Радуга” завершила невдало,
зайнявши останнє, 8-е місце у класі „А”, та понизилася у нижчий клас „Б”. Із всіх 359.5 пунктів, набраних у зустрічах із 7 найсильнішими клубами країни,
на рахунку Бориса Горки було 40.5 пунктів. Той сезон запам’ятався любителям
гаревих гонок великою кількістю гонщиків, які стартували у барвах клубу –
відразу 15 спортсменів спробували свої сили на гаревих доріжках мототреків.
Команда України у 1967
році (Леонід Дроб’язко, Віктор Трофімов, Борис Горка, Костянтин Кришталь)
успішно виступила у IV Спартакіаді
народів СРСР, де завоювала бронзу у командному заліку.
А у чемпіонаті Ровенської
області Борис Горка знову був третім, поділивши 3-5 місця з Геннадієм
Примаченко та Миколою Кальчуком.
У класі „Б” „Радуга”
затрималася на один сезон, де блискуче провела матчі у 1968 році. Команда виграла всі 8 гонок у червоноградского
„Шахтаря”, елістинського „Тайфуна”, єреванського „Наїрі” та однойменної команди
з Тбілісі. Своєрідною того року була
формула змагань переможців трьох зон класу „Б” за перехід до класу „А”.
Спочатку 6 команд, які посіли 1-2 місця у своїх зонах, зустрічалися між собою
за олімпійською системою. Потім 3 переможці цих поєдинків повинні були розіграти між собою 2 путівки до вищого класу за круговою системою – на виїзді та власному
мототреку. Таким чином, „Радуга” пройшла московський „Центр”, а далі тріумфувала у двоколовому турнірі з участю команд „Жигулі” (Тольятті) та „Сибір” (Новосибірськ).
Того ж року Борис Горка виграв гонку чвертьфіналу
особистого чемпіонату СРСР, що пройшла на ровенському мототреку.
На фото: бойовий склад
ровенської „Радуги” зразка 1968 року. Верхній ряд (зліва направо): Костянтин
Кришталь, Геннадій Примаченко, Григорій Хлиновський, Володимир Будаговський.
Нижній ряд (зліва направо): Євген Міхель, Віктор Трофімов, Ігор Макарович
Бєлік, Борис Горка, Анатолій Раєвський.
А
8 серпня 1968 року Борис Горка разом з Віктором Трофімовим та Костянтином
Кришталем був учасником І Меморіалу на приз імені екіпажа Ігашова, що відбувся
в Даугавпілсі. Він набрав 4 пункти і посів 12-е місце.
У чемпіонаті області, що пройшов 17-18 травня 1968 року на ровенському мототреку, у додатковому заїзді
за 3-є місце Борис Горка поступився молодому Анатолію Раєвському.
1969 рік „Радуга” проводила у класі „А”, де здобула 6 перемог і
посіла 5-е місце, пропустивши вперед ленінградську „Неву”, яка набрала таку ж
кількість очок, як і ровенчани – 12. Борис Горка здобув для клубу 67 пунктів,
показавши 2-ий результат у команді після Григорія Хлиновського. У гонці чвертьфіналу особистого чемпіонату СРСР на
домашній арені Борис Горка був 2-им, ставши своєрідною грозою авторитетів.
Командний чемпіонат СРСР 1970 року не було закінчено із-за
епідемії холери – „…у зв’язку з карантинною обстановкою” (інформаційний
бюлетень ЦАМК ДТСААФ СРСР), і місця команд було визначено умовно, по середньому
результату. Першою було визнано уфімську „Башкірію”, хоча найбільше пунктів
тоді здобув „Локомотив” (Даугавпілс), але він провів більше гонок, а рахували тоді
таким чином: кількість очок ділили на кількість гонок. Але офіційно чемпіонат
визнано таким, що не відбувся і нагородження медалями не було. „Радуга”
отримала середній результат 0.5 (4 очка за дві перемоги поділити на 8 гонок) і
умовне 7-е місце. Борис Іванович у цих матчах набрав 49 пунктів і знову виграв
гонку чвертьфіналу особистого чемпіонату країни на улюбленому мототреку. У
чемпіонаті Ровенської області він став 2-им після Віктора Трофімова, випередивши Григорія Хлиновського.
У командному чемпіонаті
СРСР 1971 року „Радуга” здобула лише
одну перемогу, набравши 231 пункт, з яких 56 – на рахунку Бориса Горки. Це був
найкращий результат у команді. Ось такий виступ досвідченого 30-річного
ювіляра.
Наступний сезон 1972 року видався невдалим, як для
команди, так і особисто для Бориса Горки, незважаючи на бронзу особистого
чемпіонату України, здобуту на новому мототреку у Полтаві. Ровенська команда на
4 роки покинула клас найсильніших, посівши передостаннє, 7-е місце, а Борис
Горка у липні того року, під час тренування на ровенському мототреку після
зіткнення з партнером по клубу – Володимиром Єжомбіком, разом з останнім потрапив
до лікарні: у Горки перелом ноги, а у Єжомбіка – перелом обох ніг. Потім вони
разом лежали в одній лікарняній палаті і нелегко повертали свою спортивну форму.
Для обох мотогонщиків ці травми зіграли відчутну роль для закінчення кар’єри.
Через рік, у 1974 році, Борис Горка завоював разом з
Віктором Трофімовим та Володимиром Рожанчуком, 2-е місце у командному Кубку
України, виступаючи на червоноградському мототреку в кольорах „Радуги”.
У командних чемпіонатах СРСР з
мотогонок по гаревій доріжці Борис Горка виступав лише за ровенські клуби:
„Вимпел” (Ровно) – 1962 рік;
„Радуга” (Ровно) – 1963, 1964, 1965, 1966, 1967,
1969, 1970, 1971, 1972 роки – вища ліга (клас „А”);
1968, 1973, 1974, 1975,
1976, 1978 роки – І ліга (клас „Б”).
У вищій лізі (клас „А”)
набрав 325.5 пунктів.
Борис Горка за час
виступів у великому спідвеї приймав участь у гонках під час відкриття мототреків
у Дубровиці, Чернівцях, Кадіївці, Полтаві.
На фото: під час відкриття мототреку у Дубровиці.
Перший
ліворуч – Борис Горка.
Активно Борис Іванович
стартував і на іподромах, де завоював звання чемпіона Спартакіади України 1967 року
у складі збірної Ровенської області разом з Борисом Фідрусом, Володимиром Будаговський
та Вірою Раєвською. Він – дворазовий чемпіон України (1976, 1979 рр.) в особистому заліку (у класі
мотоциклів з об’ємом двигуна до 250 см3), дворазовий чемпіон України (1976, 1979 рр.) у командному заліку, та срібний призер особистого та командного чемпіонатів України 1980 року з іподромних мотогонок.
У фіналі особистого чемпіонату СРСР 1976 року (у класі мотоциклів з об’ємом двигуна до 250 см3), що відбувся у жовтні на одеському іподромі, Борис Горка завоював 5-е місце. У командному заліку збірна України виборола бронзу.
Також Борис Горка стартував
в мотогонках на льоду, де одного разу в особистому чемпіонаті України в Сумах, у
класі мотоциклів з об’ємом двигуна до 500 см3 зайняв 5-е місце.
Після закінчення спортивної кар’єри гонщика у 1978 році, Борис Горка не залишив мототрек. Він довгий час очолював обласний спортивно-технічний клуб, працював тренером та виховав не один десяток гонщиків, найвідомішими з яких є Василь Мурашко, Віктор Гайдим та Олександр Бородай.
У вересні 1992 року Борис Горка виступив у 2 гонках ветеранів радянського спідвею, що відбулися 12 вересня у Даугавпілсі та 20 вересня у Рівному. У Латвії він набрав 8 очок та посів 5-е місце.
У Рівному Борис Іванович виступив більш вдало, тричі він фінішував другим і двічі перемагав у заїздах: з 12 очками наш ветеран посів призове 2-е місце після непереможного в той день Віктора Трофимова.
У новітні часи у групі підготовки Бориса Івановича перебували хлопці
віком 10-14 років. Серед них: Станіслав Мельничук, Павло Кондратюк, Віталій Лисак,
Григорій Купець.
На фото: Олександр Верещук, Олександр Бородай
та Анатолій Жабчик-молодший разом з тренером Борисом Горкою на
параді-представленні. Півфінал особистого чемпіонату Європи серед юніорів (до
19 років). Рівне. Мототрек. 20 червня 1999 року.
Активно Борис Горка займався
суддівством гонок, і більшість гонщиків, які приїжджали на гонки в Ровно, завжди
зустрічалися з ветераном, знаючи, що отримають настанови та добру пораду від досвідченого
мотогонщика, а любителі спідвею, які приходили на гонки, могли безперешкодно
послухати спогади Бориса Івановича про його активні виступи на мототреках
різних міст та захоплювалися його любов’ю до голубів (це захоплення ще з 6-річного віку), які жили поруч – у голубівні в закритому
парку мототреку.
Спортивну форму Борис
Горка підтримував і як активний морж з більше ніж 30-річним стажем, купаючись круглий
рік у Басівкутському озері. Спочатку все відбувалося стихійно, потім був створений
міський клуб моржів „Пінгвін”, головою якого на громадських засадах було обрано
Бориса Горку...
Борис Горка пішов з життя взимку 2010 року і це сталося раптово...
Провели його в останній путь по-спортивному: друзі, колеги по команді, ветерани спідвею, молоді гонщики, здійснили з Борисом Горкою останнє коло на засніженому рівненському мототреку...
Його вже понад 6 років його немає з нами...
48 років свого життя він віддав спідвею, і залишився вірним йому до кінця...
Пам'ятаємо, щоб жити...
