Пам’яті Сергія БЄЛОКУРОВА… 13.10.1959 р. – 27.03.2025 р.

Сумні новини надійшли з Вознесенська.

Сьогодні, 27 березня 2025 року, після тривалої хвороби перестало битися серце одного із ветеранів вознесенського спідвею – Сергія БЄЛОКУРОВА.

Сергій Бєлокуров прийшов у команду „Восход” (Вознесенськ) у 1975 році і вже наступного року почав виступати у її складі.

Сергій Бєлокуров є одним з двох рекордсменів щодо кількості сезонів, проведених у вознесенському „Восході” – разом із Олександром Борсуком він 10 років представляв рідну команду у чемпіонатах країни та чемпіонатах України. Двічі разом із „Восходом” він вигравав зональні змагання першої ліги та виступав у фіналі першої ліги за право підвищитися у класі та потрапити до вищої ліги (1977, 1978 рр.).

Коли розпочалися гонки Кубку ветеранів, Сергій Бєлокуров став одним із активних учасників цих змагань, стартувавши у 13 турнірах із всіх 17 проведених, у тому числі у всіх 5 турнірах у рідному Вознесенську.

Спортивні досягнення Сергій БЄЛОКУРОВА:

За 16-річну історію команди „Восход” у її складі у командних чемпіонатах країни виступали 42 гонщики. Сергій Бєлокуров був одним із стабільних та результативних гонщиків:

Сергій БЄЛОКУРОВ – 10 сезонів (1976-1979, 1982-1984, 1987-1989 рр.).

Особисті чемпіонати СРСР серед юніорів:

Фіналіст особистого чемпіонату 1978 р. – 7-е місце (у півфіналі у Вознесенську став переможцем). Півфіналіст особистого чемпіонату 1979 р. (10-е місце, Даугавпілс).

Командні чемпіонати України серед юніорів:

Чемпіон України 1978 року у складі збірної Миколаївської області.

Дворазовий срібний призер 1977, 1979 рр. у складі збірної Миколаївської області.

Особисті чемпіонати України:

Учасник особистого чемпіонату України 1983, 1986 та 1988 рр.

Кубок ветеранів України:

Учасник 13 турнірів Кубку ветеранів України:

Вознесенськ – 5.

Червоноград – 7.

Рівне – 1.

Дворазовий переможець 2015, 2016 рр. (Вознесенськ).

4-разовий срібний призер 2013 р. (Вознесенськ), 2014, 2015 та 2016 рр. (Червоноград).

Світла пам’ять про Сергія Бєлокурова назавжди залишиться в нас…

Спочивай з Богом…

Пам’яті Віктора ТРОФИМОВА…

22 березня 2025 року вже вдванадцяте вшановуємо пам’ять Великого Гонщика, Віктора Івановича ТРОФИМОВА, спортсмена з великої букви, нашу ЛЕГЕНДУ, людину, котра досягла вершин у спідвеї завдяки наполегливій праці, таланту та бажання бути найкращим і найсильнішим.

Сьогодні Віктору Трофимову могло б виповнитися 87 років…

Традиційно згадуємо історичні моменти спортивної біографії Віктора Трофимова. 

І сьогодні хочу розповісти про гонку, що відбулася майже 60 років тому назад у Рівному.

Світлина ситуативна (автор – Тревор Мікс): перед гонкою зі збірною Англії. Свіндон. 

27 липня 1974 року. Зліва направо: Том Лідбіттер, Тоні Дейві, Віктор Трофимов.

https://www.skidmarks1928.com/p/john-somerville-collection/30048199799

Командний чемпіонат країни 1965 року повинен був пройти за новою формулою у двох групах.

До першої групи за підсумками минулорічного чемпіонату увійшло 8 команд: „Башкірія” (Уфа), „Уфа” (Уфа), СКА-І (Львів), „Салават” (Салават), „Сирена” (москва), „Радуга” (Рівне), „Восток” (Владивосток) та „Нева” (Ленінград).

До другої групи потрапили 10 команд: „Корд” (Балаково), „Карпати” (Львів), „Чайка” (Рівне), „Іскра” (Даугавпілс), СКА-ІІ (Львів), „Орел” (Орел), „Сакартвело” (Тбілісі), „Старт” (москва), „Масіс” (Єреван) та „Узбекистан” (Алмалик). Разом з тим, не виступали команди „Чайка”, „Орел” і „Старт”, і з’явилася „Балтика” (Ленінград).

У гонці приймають участь дві команди, гонщики яких зустрічаються парами у 18 заїздах. У кожній команді стартують по 3 пари плюс запасний гонщик, господарі мають стартові номери з 1 по 6 і № 13 – запасний, гості виступають під номерами з 7 по 12 і № 14 – запасний. Господарі виїжджають на старт у червоних та синіх нашоломниках, гості – у білих та жовтих. У непарних заїздах господарі стартують з 1 і 3 доріжок, у парних – з 2 та 4. Гості – навпаки. Спортсменам однієї команди у кожному заїзді дозволяється мінятися стартовими полями. Запасні гонщики виступають за вказівкою капітана команди у випадках: 1) заміни основного гонщика до його виїзду із закритого парку; 2) заміни гонщика, котрий запізнився на старт; 3) заміни вибулого, але не виключеного гонщика, у повторному заїзді. Запасний гонщик має право виступати не більше, чим у 6 заїздах, але не більше тричі поспіль. Система нарахування пунктів 3-2-1-0. У разі фінішу парою команді, але не гонщику, нараховується додатковий пункт, тобто за 1-е та 2-е місця команда отримує на 5, а 6 пунктів, і за 2-е і 3-є місця – не 3, а 4 пункти.

Ось за таким регламентом виступали команди у чемпіонаті 1965 року. Проте гонок відбулося мало, чемпіонат лишився незавершеним, і чемпіон та призери не визначені.

Рівненська „Радуга” провела у чемпіонаті лише 3 гонки з 14. Всі зустрічі наші земляки виграли: вдома в „Уфи”, СКА-І, та в гостях у „Неви”.

Перша гонка відбулася у Рівному 17 травня 1965 року, і суперником рівнян був минулорічний срібний призер команда „Уфа” (Уфа). 

Але це була бліда тінь минулого року.

Про неї і піде мова.

Господарі заявили у складі на змагання наступні пари гонщиків:

№ 1 Віктор Трофимов – № 2 Юрій Загладько.

№ 3 Костянтин Кришталь – № 4 Борис Савойський.

№ 5 Борис Горка – № 6 Володимир Ульянін.

Запасним гонщиком був заявлений № 13 Володимир Єжомбік.

Склад гостей, у складі яких були лише 3 пари без запасного:

№ 7 Рашид Хайбрахманов – № 8 В’ячеслав Якимов.

№ 9 Юрій Дудорін – № 10 Рафій Махмутов.

№ 11 Каміль Ісанбєрдін – № 12 Геннадій Шульгін.

Організатори змагань завчасно підготували і надрукували змістовні програмки змагань накладом 1000 прим., і на той час це було дуже прогресивно.

Боротьби у гонці не вийшло. Господарі відразу захопили ініціативу і впевнено розпочали штампувати перемоги у заїздах. Варто відзначити, що гості виграли лише 1 заїзд із 18, 3 заїзди завершилися нічийним рахунком (з урахуванням додаткових пунктів двічі перевага була на боці гостей, і одного разу – господарів), в усіх інших позитивний рахунок був на боці господарів, причому 10 заїздів рівняни виграли з максимальним рахунком 5:1 (6:1).

Вже після 7-го заїзду перевага господарів сягала 20 (23) пунктів – 31:11 (34:11).

10-й заїзд виграв Рашид Хайбрахманов, Віктор Трофимов фінішував 2-м, В’ячеслав Якимов – 3-м і Юрій Загладько – 4-м. Це і був той єдиний заїзд, виграний гостями – 2:4. Після 14-го заїзду рахунок став 59:25 (66:27). Заключні два заїзди стали останніми цвяхами у домовину гостей – дві перемоги з рахунком 5:1 (6:1). Загальний рахунок на користь „Радуги” – 77:31 (88:33). Таким чином господарі отримали 11 додаткових пунктів, гості – 2 пункти.

Найрезультативнішими гонщиками у складі „Радуги” стали Борис Горка – 17 пунктів та Віктор Трофимов – 16 пунктів + 1 додатковий пункт, як тепер прийнято називати – бонус. У гостей відзначилися Рашид Хайбрахманов – 12 пунктів та Юрій Дудорін – 9 пунктів.

Найкращий час дня зафіксував у 2-му заїзді Костянтин Кришталь – 80.0 сек. Рекорд треку на той час належав Віктору Трофимову – 79.4 сек., і був встановлений ним у 1963 році.

Тепер повністю результати гонки.

Командний чемпіонат СРСР. Перша група. Рівне. Мототрек.

17 травня 1965 року. 18:00 год.

„Радуга” (Рівне) – „Уфа” (Уфа) 77:31 (88:33).

„Радуга” (Рівне) – 77 (88):

№ 1 Віктор Трофимов (3, 3, 2*, 2, 3, 3) = 16 + 1*.

№ 2 Юрій Загладько (1, 2*, 3, 0, 2*, 2*) = 10 + 3*.

№ 3 Костянтин Кришталь (3, 3, 3, 0, 3, 2*) = 14 + 1*.

№ 4 Борис Савойський (2*, 1, 2*, 3, 2*, 3) = 13 + 3*.

№ 5 Борис Горка (3, 3, 3, 3, 3, 2) = 17.

№ 6 Володимир Ульянін (2*, 1, 1, 2*, 0, 1*) = 7 + 3*.

№ 13 Володимир Єжомбік – Н/С.

„Уфа” (Уфа) – 31 (33):

№ 7 Рашид Хайбрахманов (2, 2, 2, 3, 1, 3) = 12.

№ 8 В’ячеслав Якимов (0, 0, 0, 1, 0, 0) = 1.

№ 9 Юрій Дудорін (1, 2, 1, 2, 2, 1) = 9.

№ 10 Рафій Махмутов (0, 0, 0, 1*, 1*, 0) = 2 + 2*.

№ 11 Каміль Ісанбєрдін (0, 0, 0, 0, 1, 0) = 1.

№ 12 Геннадій Шульгін (1, 1, 1, 1, 0, 1) = 5.

№ 14 – без гонщика.

Заїзди:

1. Трофимов, Хайбрахманов, Загладько, Якимов. 4:2 (4:2). 81.0 сек.

2. Кришталь, Савойський*, Дудорін, Махмутов. 5:1 (9:3). 6:1 (10:3). 80.0 сек. – НЧД.

3. Горка, Ульянін*, Шульгін, Ісанбєрдін. 5:1 (14:4). 6:1 (16:4). 83.0 сек.

4. Кришталь, Хайбрахманов, Савойський, Якимов. 4:2 (18:6). 4:2 (20:6). 83.0 сек.

5. Горка, Дудорін, Ульянін, Махмутов. 4:2 (22:8). 4:2 (24:8). 82.0 сек.

6. Трофимов, Загладько*, Шульгін, Ісанбєрдін. 5:1 (27:9). 6:1 (30:9). 84.0 сек.

7. Горка, Хайбрахманов, Ульянін, Якимов. 4:2 (31:11). 4:2 (34:11). 84.0 сек.

8. Загладько, Трофимов*, Дудорін, Махмутов. 5:1 (36:12). 6:1 (40:12). 85.0 сек.

9. Кришталь, Савойський*, Шульгін, Ісанбєрдін. 5:1 (41:13). 6:1 (46:13). 82.0 сек.

10. Хайбрахманов, Трофимов, Якимов, Загладько. 2:4 (43:17). 2:4 (48:17). 83.0 сек.

11. Савойський, Дудорін, Махмутов*, Кришталь. 3:3 (46:20). 3:4 (51:21). 84.0 сек.

12. Горка, Ульянін*, Шульгін, Ісанбєрдін. 5:1 (51:21). 6:1 (57:22). 86.0 сек.

13. Кришталь, Савойський*, Якимов, Хайбрахманов. 5:1 (56:22). 6:1 (63:23). 83.0 сек.

14. Горка, Дудорін, Махмутов*, Ульянін. 3:3 (59:25). 3:4 (66:27). 85.0 сек.

15. Трофимов, Загладько*, Ісанбєрдін, Шульгін. 5:1 (64:26). 6:1 (72:28). 81.0 сек.

16. Хайбрахманов, Горка, Ульянін*, Якимов. 3:3 (67:29). 4:3 (76:31). 85.0 сек.

17. Трофимов, Загладько*, Дудорін, Махмутов. 5:1 (72:30). 6:1 (82:32). 82.0 сек.

18. Савойський, Кришталь*, Шульгін, Ісанбєрдін. 5:1 (77:31). 6:1 (88:33). 85.0 сек.

Головний суддя: суддя Республіканської категорії Микола Захаренков (Рівне).

Головний секретар: суддя Республіканської категорії Анатолій Громов (Рівне).

Директор змагань: начальник Рівненського АМК ДТСААФ А.М.Ніколаєв (Рівне).

Інформатор: Микола Фадєєв (Рівне).

Пам’ятаємо, Віктор Іванович…

Віктору ПАСТУХОВУ – 56 років!

Невблаганно збігає час, юнаки переходять до юніорського віку, юніори стають дорослими гонщиками, хтось завершує кар’єру, багато спортсменів, суддів і просто уболівальників захищають нашу країну від нечисті, що прийшла з болота. А ветерани рахують роки на пенсії з надією на краще майбутнє…

Не віриться, що талановитому вихованцю рівненського спідвею, про якого уболівальники дізналися у червні 1984 року, Віктору ПАСТУХОВУ, вже 56 років.

Щиро вітаю Віктора Леонідовича ПАСТУХОВА з Днем народження та бажаю нашому трекмейстеру здоров’я, довгих років життя та ПЕРЕМОГИ!

У складі рівненського „Сигналу” він дебютував 11 червня 1986 року у зустрічі командного чемпіонату країни (вища ліга) проти команди „Тайфун” (Еліста). Два роки у „Сигналі” – і два чемпіонських титули.

На світлині: "Нафтовик" (Октябрьський) - "Сигнал" (Рівне) 40:66. 

04 липня 1987 року.

Зліва - направо: № 15 Анатолій Жабчик, № 14 Ігор Звєрєв, № 13 Віктор Пастухов, № 12 Володимир Трофимов, № 11 Ігор Марко, № 10 Володимир Колодій, № 9 Віктор Кузнєцов.

Це все у юніорському віці! 

Наприкінці 1987 року 18-річний Віктор Пастухов отримує звання майстра спорту! Тоді це багато важило!

Потім була служба в армії і виступи у складі реактивованого після 22-річної перерви клубу СКА (Львів). І чимала заслуга рівненської юніорської пари Володимир Колодій – Віктор Пастухов у тому, що львів’яни за 2 сезони пройшли шлях від другої ліги до вищої.

Наприкінці сезону 1988 року керівництво львівського клубу домовилося про товариські гонки з клубом із теперішньої Словаччини, а тоді ще Чехословаччини – „Преглейка” (Жарновіца). 

Знаєте, що означає словацькою назва клубу? Фанера! 

Цікаво, чи нинішній словацький прем’єр Роберт Фіцо любить спідвей?

Отже у вересні гості прибули до Львова, де 10-11 вересня провели особисту і командну гонку з львів’янами. Першого дня у запеклій боротьбі перемогли господарі – 56:51, Віктор Пастухов здобув 9 пунктів, Володимир Колодій та Ігор Дубінін – по 14 пунктів кожен. У складі гостей відзначився Павол Тонгаузер – 17 пунктів, Здено Вацулік приніс в актив 12 пунктів і у 10-му заїзді зафіксував найкращий час дня, до речі, у цьому заїзді Віктор Пастухов фінішував 3-м.

Наступного дня особисту гонку виграв Ігор Дубінін з комплектом – 15 пунктів, Руслан Коваль був 2-м (13 пунктів), Павол Тонгаузер – 3-м (12 пунктів, виграв 4 заїзди і в останній серії зійшов з дистанції). Віктор Пастухов мав в активі 10 пунктів, що принесло йому 6-е місце.

28-29 жовтня львівський СКА провів гонки-відповідь у Жарновіці. Першого дня відбулася особиста гонка, в якій перемогу святкував наш гонщик Віктор Пастухов, він виграв всі заїзди, здобувши комплект – 15 пунктів! Здено Вацулік програв лише Віктору, і з 14 пунктами став 2-м, а 3-є місце виборов Володимир Колодій – 13 пунктів.

Командна гонка розпочалася у незвичний час – о 9-й годині ранку. Господарі хотіли взяти реванш за поразку у Львові, і вони були близькими до цього: після 10-го заїзду випереджали гостей на 2 пункти – 31:29. Після 12-го рахунок став 38:34. Після 15-го – 45:45. 16-й та 18-й заїзди завершуються нічийним результатом, а у 17-му гості виривають перемогу 2:4. Таким чином ще більш запекліша боротьба завершилася на користь СКА (Львів) – 53:55. Віктор Пастухов повинен був виступати у парі з Борисом Ігнатовим, але у першому заїзді Ігнатов впав, і більше не стартував. Запасний гонщик не зміг підтримати парну їзду, здобувши лише 2 пункти, а Віктор Пастухов став другим за результативністю у команді – 16 пунктів!

Жаль, поки що немає світлин з цих зустрічей. Але з часом вони знайдуться.

Найкращі вітання нашому ветерану з нагоди Дня народження!

Павлу ХЛИНОВСЬКОМУ – 70 років!

13 лютого 2025 року вихованцю рівненського спідвею Павлу ХЛИНОВСЬКОМУ виповнилося 70 років!

Щиро вітаю нашого славного ветерана з ювілеєм і бажаю Павлу Олександровичу міцного здоров’я та довгих років життя!

Світлина з архіву Леоніда ЛАТТІ.

Коротко про спортивну кар’єру Павла Хлиновського.

Павло Олександрович ХЛИНОВСЬКИЙ, 13 лютого 1955 року народження.

Майстер спорту СРСР з мотоциклетного спорту.

Рідний брат Григорія Олександровича ХЛИНОВСЬКОГО.

Перший тренер – Костянтин Олександрович КРИШТАЛЬ.

Особистий чемпіонат світу.

Учасник особистих чемпіонатів світу 1976-1978, 1981 рр., у яких дебютував у юніорському віці. Гонка у Поккінгу (Західна Німеччина) відбулася 16 травня 1976 року і завершилася для молодшого брата Григорія Хлиновського на 12-му місці (здобув 5 пунктів).

Наступного року Павло Хлиновський вдало виступив 08 травня у чвертьфіналі в Угорщині (Дебрецен), де з 6-го місця пройшов до півфіналу з 10 пунктами (здобув перемоги у 2 заїздах). Але невдача спіткала його у Польщі у півфіналі особистого чемпіонату світу: доріжка стадіону в місті Гожув Вєлькопольські стала нещасливою для рівнянина вже у першій серії заїздів, він допустив падіння і більше у заїздах не стартував.

Третій поспіль старт також не став результативним: 07 травня 1978 року в Італії (містечко Кастільоне Олона) Павло Хлиновський здобув 5 пунктів (12-е місце).

Після дворічної перерви гонщик вже рівненського „Сигналу” Павло Хлиновський через додатковий заїзд виходить до півфіналу особистого чемпіонату світу. Змагання відбулися 10 травня 1981 року в Австрії (Вінер-Ньойштадт). В основній серії заїздів три гонщики набрали по 9 пунктів кожен, перша шістка вже була відома, і для визначення ще двох учасників та запасного півфіналу у Польщі, для них було дано старт: заїзд виграв чехословацький гонщик Павел Кучера, Павло Хлиновський фінішував 2-м, ставши в загальному заліку 8-м, і польський гонщик Генрік Ольчак став 3-м.

Півфінал у Лєшно 14 червня 1981 року завершився для молодшого Хлиновського 13-м місцем з 3 пунктами.

Командний чемпіонат СРСР.

Чемпіон СРСР у складі команди „СИГНАЛ” (Рівне) – 3 сезони: 1985-1987 рр. – начальник команди.

Виступав у складі команд:

„РАДУГА” (Рівне) – 6 сезонів: 1972, 1973, 1976, 1977, 1978, 1979.

„КАРПАТИ” (Львів) – 2 сезони: 1974, 1975.

„СИГНАЛ” (Рівне) – 3 сезони: 1980, 1981, 1982.

Переможець 1-ї зони першої ліги 1974 р. у складі команди „Карпати” (Львів).

Переможець першої ліги 1980 р. у складі команди „Сигнал” (Рівне).

Начальник команди „СИГНАЛ” (Рівне) – 6 сезонів: 1983-1988 рр.

Павло Хлиновський провів перші гонки у командному чемпіонаті країни 1972 року, 17-річний юніор стартував лише у двох гонках: у 7 заїздах він здобув 5 пунктів.

Особистий чемпіонат СРСР.

Учасник 6 особистих чемпіонатів СРСР 1974, 1975, 1977, 1978, 1980, 1981 рр.

Триразовий фіналіст особистих чемпіонатів СРСР 1977 р. (16-е місце),

1978 р. (14-е місце), 1980 р. (7-е місце).

Особистий чемпіонат СРСР серед юніорів.

Триразовий фіналіст особистих чемпіонатів СРСР серед юніорів:

1973 р. – 7-е місце;

1974 р. – бронзовий призер;

1975 р. – 5-е місце.

Спартакіада народів СРСР.

Срібний призер Спартакіади народів СРСР 1975 р. у складі збірної України.

Особистий чемпіонат України.

Бронзовий призер 1975 року (виступав за Львів).

Учасник чемпіонату 1976 р.(6-е місце, 8 пунктів),

Командний чемпіонат України.

Дворазовий чемпіон України 1976, 1979 рр. у складі збірної Рівненської області.

Особистий чемпіонат України серед юніорів.

Чемпіон України 1976 року.

Командні чемпіонати України серед юніорів.

Чемпіон України 1976 р. у складі збірної Рівненської області.

Учасник турне збірної СРСР в Польщі восени 1975 року, провів 5 гонок (Гданьськ, Гожув Вєлькопольські, Гнєзно, Острув Вєлькопольські, Ополє), здобув 20 пунктів.

Учасник турніру „Кубок Балтійського моря”, що проходив в НДР:

1978 рік – 6-е місце, здобув у 4 гонках 36 пунктів.

У 1974 та 1975 рр. Павло Хлиновський, Петро Брицюк та Олександр Мурашко виступали у складі команди „Карпати” (Львів), проходячи строкову військову службу. Проте львівська команда базувалася і виступала у Червонограді, оскільки після 1968 року змагання зі спідвею у Львові не проводилися. У першій лізі команда вдало виступила 1974 року, вигравши турнір у 1-й зоні, але у класі не підвищилася.

Наступного року „Карпати” невдало виступали у першій лізі, клас А.

Разом з тим в окремих гонках Павло Хлиновський був лідером команди, і це не завжди приносило загальний результат для „Карпат”, як наприклад у домашній зустрічі з командою „Локомотив” (Даугавпілс), коли Павло Хлиновський здобув комплект, але господарі поступилися.

Командний чемпіонат СРСР. Перша ліга. Клас А.

Червоноград. 07 червня 1975 року.

„Карпати” (Львів) – „Локомотив” (Даугавпілс) 35:41.

„Карпати” (Львів) – 35:

№ 9 Петро Брицюк (2, 1, 2*, П) = 5 + 1*.

№ 10 Михайло Воробець (П, 0, –, –) = 0.

№ 11 Вінер Хісамов (2, 2, Сх, –) = 4.

№ 12 Олександр Мурашко (1, Сх, 1, 1) = 3.

№ 13 Ярослав Валігура (Сх, 0, 1, 2) = 3.

№ 14 Анатолій Самчук (2, 1, 2, 0) = 5.

№ 15 Павло Хлиновський (3, 3, 3, 3, 3) = 15.

№ 16 – без гонщика.

„Локомотив” (Даугавпілс) – 41:

№ 1 Іван Рибніков (3, 3, 3, 1*) = 10 + 1*.

№ 2 Сергій Чувашкін (1, 2, 2*, 2*) = 7 + 2*.

№ 3 Анатолій Кузьмін (3, 2, 3, 3) = 11.

№ 4 Станіслав Барковський (–, 0, 0, –) = 0.

№ 5 Олег Гінтер (3, 3, В, 2) = 8.

№ 6 Олексій Кравченко (В, П, 1, –) = 1.

№ 7 Сергій Соловйов (В, 1*, 2, В) = 3 + 1*.

№ 8 Дмитро Васильєв (1) = 1.

Заїзди:

1. Рибніков, Брицюк, Чувашкін, Воробець (П). 2:4 (2:4).

2. Кузьмін, Хісамов, Мурашко, Соловйов (В) (замість Барковського). 3:3 (5:7).

3. Гінтер, Самчук, Валігура (Сх), Кравченко (В). 2:3 (7:10).

4. Хлиновський, Чувашкін, Соловйов*, Воробець. 3:3 (10:13).

5. Гінтер, Хісамов, Мурашко (Сх), Кравченко (П). 2:3 (12:16).

6. Хлиновський (замість Воробця), Кузьмін, Мурашко, Барковський. 4:2 (16:18).

7. Рибніков, Чувашкін*, Самчук, Валігура. 1:5 (17:23).

8. Хлиновський, Соловйов, Мурашко, Барковський. 4:2 (21:25).

9. Хлиновський (замість Воробця), Брицюк*, Кравченко, Гінтер (В). 5:1 (26:26).

10. Кузьмін, Самчук, Валігура, Соловйов (В) (замість Барковського). 3:3 (29:29).

11. Рибніков, Чувашкін*, Мурашко, Хісамов (Сх). 1:5 (30:34).

12. Кузьмін, Валігура, Васильєв (замість Кравченка), Брицюк (П). 2:4 (32:38).

13. Хлиновський (замість Хісамова), Гінтер, Рибніков*, Самчук. 3:3 (35:41).

Анатолію БУРЕНКУ – 85 років!

Дуже непросто писати про вид мотоциклетного спорту, про який ти знаєш не так багато, як про спідвей. Мова йде про мотокрос. Особливо, коли потрібно донести інформацію не про якусь конкретну гонку, на якій сам ще й побував, тоді трохи легше, а ось коли необхідно відносно коротко висвітлити спортивний шлях цілої династії спортсменів у наймасовішій дисципліні мотоциклетного спорту – мотокросі, тоді виникають певні труднощі. Навіть після спілкування з половиною її представників.

Отже, сьогодні мова йтиме про Анатолія Костянтиновича БУРЕНКА, його синів Юрія та Ігоря, а також про внука Андрія Буренка, бо 04 лютого 2025 року Анатолію Буренку виповнилося 85 років!

Ідея поїхати в Ківерці, де зараз мешкає Анатолій Буренко після переїзду з Луцька, виникла швидко і після контактів з меншим його сином Ігорем була реалізована цієї п’ятниці завдяки підтримці та технічному забезпеченні Сергія Головні. Тим більше на власні очі хотілося подивитися на міні-музей мотоспорту, що організував Анатолій Буренко в одній з кімнат свого будинку.

Анатолій Буренко – неординарна постать у мотоспорті.

Його спортивна кар’єра розпочалася дуже рано. Вже у 16-річному віці Анатолій виступав у обласних змаганнях з іподромних мотогонок, що відбулися 08 жовтня 1956 року у Луцьку.

Наступного року 17-річний юнак виграє чемпіонат України з мотокросу у складі команди Волинської області (змагання пройшли 23 липня 1957 року у Києві) у класі 125 куб. см.

Він постійно виступає у змаганнях з мотокросу, що проводяться у Волинській і Тернопільській області та у м. Рівному, виграючи їх або завойовуючи призові місця.

Також Анатолій Буренко приймає участь у перших змаганнях з мотогонок на льодовій доріжці, що відбулися у лютому 1967 року у Рівному на озері Басів Кут. Разом з ним виступав ще один гонщик з Луцька Володимир Майгов. Майгов тоді у І чемпіонаті Рівненської області з мотогонок на льодовій доріжці посів 2-е місце після додаткового заїзду з рівненськими гонщиками Анатолієм Раєвським та Миколою Кужелем, вигравши в них (у трьох гонщиків було по 10 пунктів). А переміг тоді рівнянин Борис Фідрус з 11 пунктами... Майгов сам з Кемерово і льодовими гонками розпочав займатися там.

Зростає потенціал гонщика, Анатолій Буренко виступає у класах 125 куб. см, 175 куб. см, 350 куб. см, пробує свої сили у змаганнях з мотокросу на мотоциклах з колясками. З’являються задатки тренера і є певні успіхи.

Крім мотоспорту, Анатолій Буренко цікавиться й автомобільним спортом. 

І у 1977 році завойовує чемпіонський титул у зимовій Спартакіаді України у змаганнях з автомобільних гонок на іподромі, що відбулася у Харкові. Виступав Анатолій Буренко на автомобілі „Москвич”.

Вихованці Анатолія Буренка виступають у чемпіонатах України та Союзу.

 

Серед його учнів зростають нові чемпіони та переможці:

В’ячеслав Оропай, син Юрій Буренко, Богдан Грищук, Юрій Загладько, Венера Кренделєва, Валентин Петренко, Володимир Степанов, Олександр та Сергій Касьянчуки, Ольга Янчук, Дмитро Могучий, Юрій Северин, Михайло Карпець, син Ігор Буренко, Олександр Мірецький, внук Андрій Буренко та інші спортсмени.

У 1980 році Анатолію Буренку присвоюють звання „Майстер спорту” з мотоциклетного спорту.

А 17 грудня 1985 року Анатолій Буренко удостоєний звання „Заслужений тренер України”.

Збігли роки, але любов до мотоспорту не пропадає. І сьогодні Анатолій Буренко згадує з теплотою свої молоді роки, виступи на змаганнях та перемоги.

Юрій Буренко, 1962 року народження. Син Анатолія Буренка.

У 1980 році став призером чемпіонату України з мотокросу у класі

125 см3 серед юнаків у Олександрії. Цього ж року виграв чемпіонат України з багатоденних мотоциклетних гонок в Коломиї у цьому ж класі мотоциклів.

Звання „Майстер спорту” з мотоциклетного спорту батько і син Буренки отримали у 1980 році, причому Юрію Буренку воно було присвоєно раніше, ніж його татові – Анатолію Буренку.

Юрій Буренко виступав у змаганнях з мотокросу VIII літньої Спартакіади народів СРСР, що відбулися з 28 по 31 липня 1983 року у Кишиневі. У класі 125 куб. см він посів загальне 7-е місце. Колеги Юрія по збірній України фінішували більш вдало: Олександр Морозов у цьому ж класі став срібним призером, Юрій Жученко у такому ж класі серед юнаків – бронзовим, Анатолій Єфімов та В’ячеслав Руденко у класі 250 куб. см завоювали срібну та бронзові нагороди, а Володимир Кавінов переміг у класі 350 куб. см. Збірна України у командному заліку на 1 пункт випередила збірну Латвії (625 проти 624 пунктів) і стала чемпіоном Спартакіади.

В особистому чемпіонаті країни з мотокросу, два раунди якого пройшли у Мінську 23-25 вересня 1983 року та у Вітебську 30 вересня – 02 жовтня 1983 року, Юрій Буренко став 4-м у класі 125 куб. см, випередивши Олександра Морозова на 3 пункти.

У 1986 році Юрій Буренко став чемпіоном IX літньої Спартакіади народів СРСР та чемпіоном СРСР з багатоденних мотоциклетних гонок, фінал яких відбувся з 26 по 30 червня у Саранську. Він переміг у класі 125 куб. см.

Наступного, 1987 року, Юрій Буренко завоював бронзову нагороду в чемпіонаті Збройних Сил з мотокросу, що проходив 22-23 серпня на трасі „Муса” у литовському місті Бауска. Цього року він виступав вже у класі 175 куб. см, представляючи Одеський військовий округ.

Переможним виявився чемпіонат України з багатоденних мотоциклетних гонок 1987 року, що вже традиційно відбувся у Коломиї, де збірна Волинської області здобула у командному заліку перемогу, а Юрій Буренко завоював срібну нагороду у класі 125 куб. см. Третім, до речі, тут був львів’янин Олександр Лятосінський.

Чемпіонат країни з багатоденних мотоциклетних гонок 1988 року відбувся 25-28 серпня у Коломиї, де Юрій Буренко посів 4-е місце у класі 125 куб. см і у командному заліку у складі збірної України завоював бронзову нагороду.

Всього Юрій Буренко завоював 6 чемпіонських титулів в чемпіонатах України з мотокросу, 3 чемпіонських титули в багатоденних мотоциклетних гонках та неодноразово ставав призером українських чемпіонатів. 

Також він двічі був чемпіоном СРСР.

Ігор Буренко, 1979 року народження. Син Анатолія Буренка.

1991 р. клас 50 куб. см серед хлопчиків, чемпіон України.

Неодноразовий учасник чемпіонатів України з мотокросу у класі 500 см3 на мотоциклах з повітряним охолодженням двигуна.

Чотириразовий чемпіон України у цій дисципліні (2002, 2003, 2004, 2006 рр.).

Чотириразовий срібний призер (1999, 2000, 2001, 2013 рр.).

Бронзовий призер 2005 р.

Понад 2 роки захищав Україну у лавах ЗСУ.

Андрій Буренко. Внук Анатолія Буренка, син Юрія Буренка.

Дворазовий бронзовий призер командного чемпіонату Європи „Крос Націй” 2009, 2012 рр.

Десятиразовий чемпіон України з мотокросу у різних класах мотоциклів.

Кар’єру гонщика тимчасово завершив…

Із запізненням вітаємо Анатолія Костянтиновича з такою поважною датою!

Подарували статуетку до 65-річчя рівненського спідвею, програмку спідвейної гонки до ювілею рівненського спідвею, ювілейні пакети, плакат та спідвейний жилет, а також книгу про спортивні досягнення Віктора Трофимова на треках Британії.

Бажаємо ювіляру міцного здоров’я та довгих років життя!

P.S. Велика подяка Анатолію Костянтиновичу та Ігорю Анатолійовичу за надані унікальні архівні матеріали.

Також дуже вдячний своєму колезі з Києва - Сергію Маслову, котрий дуже допоміг в частині мотокросу та автоіподрому. Це вже давно традиційно.

Володимиру ТРОФИМОВУ – 63 роки!

28 січня 2025 року – День народження нашого відомого гонщика, майстра спорту міжнародного класу Володимира Вікторовича ТРОФИМОВА!

63 роки – це людина в повному розквіті сил та енергії!

Вітаю Володимира Вікторовича і бажаю міцного здоров’я йому та всій його чисельній родині у мирі, злагоді та ПЕРЕМОЗІ!

Нагадаю всім про досягнення нашого ветерана.

МОТОКРОС

У 12 років розпочав займатися мотокросом.

Чемпіон України з мотокросу серед юнаків у класі 50 куб. см (Краснодон, 1976 р.)

Дворазовий бронзовий призер чемпіонату України з мотокросу серед юнаків у класі 50 куб. см (Краснодон, 1974, 1975 рр.)

СПІДВЕЙ

Фіналіст особистого чемпіонату світу 1987 року.

14-разовий учасник особистого чемпіонату світу (1984-1987, 1989-1994, 1996-1998, 2000 рр.).

2-разовий фіналіст особистого чемпіонату світу серед юніорів (1982, 1983 рр.).

3-разовий учасник особистого чемпіонату світу серед юніорів (1981-1983 рр.).

3-разовий учасник командного чемпіонату світу (1993, 1996, 1999 рр.).

2-разовий учасник чемпіонату світу серед пар (1989, 1990 рр.).

2-разовий переможець командного турніру „Кубку Дружби” (1981, 1982 рр.).

Фіналіст чемпіонату Європи серед пар 2007 року.

Учасник особистого чемпіонату Європи 2008 року.

3-разовий чемпіон країни у командному заліку у складі команди „СИГНАЛ” (Рівне) (1985-1987 рр.)

Чемпіон країни в особистому заліку 1988 року.

Чемпіон СНД у командному заліку у складі команди „ФАНТАСТИКА” (Рівне) (1992 р.).

4-разовий чемпіон України в особистому заліку (1982, 1989, 1992, 2004 рр.).

4-разовий чемпіон України у командному заліку (1984, 1988, 1993, 2003 рр.).

3-разовий чемпіон України серед юніорів в особистому заліку (1980, 1982, 1983 рр.).

Чемпіон України у командному заліку серед юніорів 1983 року.

2-разовий чемпіон України серед пар (2003, 2004 рр.).

Володар Кубка України 2001 року (особистий залік).

Бронзовий призер особистого чемпіонату країни серед юніорів 1981 року.

5-разовий срібний призер особистого чемпіонату України (1984, 1996, 1997, 1998, 2013 рр.).

4-разовий срібний призер командного чемпіонату України (1987, 2002, 2004, 2007 рр.).

2-разовий бронзовий призер командного чемпіонату України (1992, 2009 рр.).

Бронзовий призер особистого чемпіонату України (1983 р.).

3-разовий бронзовий призер командного чемпіонату України серед юніорів (1979, 1981, 1982 рр.).

Срібний призер особистого чемпіонату Рівненської області 1982 року.

2-разовий бронзовий призер чемпіонату України серед пар (1993, 2001 рр.).

Майстер спорту міжнародного класу.

Триразовий переможець Кубку ветеранів (2011, 2012, 2014 рр. – всі гонки виграв з комплектом).

Переможець Міжнародного Кубку ветеранів 2015 року (Жарновіца, Словаччина), гонку виграв з комплектом.

ІПОДРОМ

Чемпіон країни з іподромних мотогонок в особистому заліку 1979 року, клас 125 см3 (юнаки).

Срібний призер командного чемпіонату України з іподромних мотогонок 1980 р.

2-разовий срібний призер особистого чемпіонату України з іподромних мотогонок (1979, 1980 рр.), клас 125 см3 (юнаки).

ДОВГИЙ ТРЕК

2-разовий учасник Гран-Прі з довгого треку (1997, 2010 рр.).

12-разовий учасник особистого чемпіонату світу з довгого треку (1993, 1995-2000, 2007-2011 рр.).

Срібний призер особистого чемпіонату України з довгого треку 1983 року.

Срібний призер командного чемпіонату країни з довгого треку 1983 року.

ТРАВ’ЯНИЙ ТРЕК

Бронзовий призер особистого чемпіонату Європи 1999 року.

6-разовий фіналіст особистого чемпіонату Європи (1996, 1999-2002, 2008 рр.).

12-разовий учасник особистого чемпіонату Європи (1996, 1999-2004, 2005, 2007-2010 рр.).

Упродовж 37-річної активної спортивної кар'єри Володимир Трофимов провів 720 гонок на 154 треках 26 країн Європи, Азії та Австралії (надіюся, що це ще не повний реєстр змагань, в яких стартував наш гонщик).

Борису ФІДРУСУ – 80 років!

Сьогодні, 18 січня 2025 року, майстру спорту з мотоциклетного спорту (звання присвоєне 11 лютого 1971 року), відомому гонщику-універсалу і тренеру, багаторазовому чемпіону України у трьох дисциплінах мотоциклетного спорту, учаснику чемпіонатів країни з іподромних мотогонок, Борису ФІДРУСУ, виповнилося 80 років!

60 років свого життя Борис Фідрус провів у Рівному, коли після закінчення Школи тренерів в московському інституті фізичної культури 20-річний черкащанин був направлений до Рівного. І вже того ж року виступав в Одесі на чемпіонаті України з іподромних мотогонок у класі мотоциклів 125 куб. см.

Іподром взагалі став для нього улюбленим дітищем. Незмінно у чемпіонатах України Борис Фідрус стартував упродовж 22 років поспіль, завоювавши у цьому виді найбільшу кількість нагород – він став 7-разовим чемпіоном України:

особистий залік – 3 (1974, 1984, 1985 рр.);

командний залік – 4 (1967, 1979, 1982, 1984 рр.).

Срібний призер – 8 разів:

особистий залік – 4 (1976, 1979, 1980, 1982 рр.);

командний залік – 4 (1970, 1976, 1980, 1985 рр.).

Бронзовий призер – 2 рази:

особистий залік – 1 (1978 р.);

командний залік – 1 (1978 р.).

У чемпіонатах країни з іподромних мотогонок перший успіх до молодого тренера прийшов 1970 року, коли його вихованець Віктор Оверчук (на світлині, з особистого архіву Бориса Фідруса) спочатку виграв титул чемпіона України на київському іподромі (клас 125 куб. см, юнаки), а потім у Таллінні на чемпіонаті країни став срібним призером у цьому ж класі.

Зима 1970 року стала чемпіонською для Фідруса-гонщика, але не в іподромі, а в мотогонках на льодовій доріжці. Якщо роком раніше у І-му чемпіонаті України з цього виду мотоциклетного спорту, що відбувся у незвичному місці – у Житомирі, Борис Фідрус двічі став призером (срібним у командному заліку та бронзовим у класі 350 куб. см), то у ІІ-му чемпіонаті України, котрий пройшов у Києві на стадіоні „Спартак” 07-08 лютого 1970 року, стався тріумф рівненського майстра – 3 золотих нагороди! Він завоював чемпіонські звання у класах 175 куб. см та 500 куб. см, і команда Рівненської області виборола титул чемпіона України у командному заліку. Чемпіонську ходу підтримав тренер гаревої „Радуги” Костянтин Кришталь, котрий виграв чемпіонат України у класі 350 куб. см! Саме ці досягнення стали підставою присвоєння Борису Фідрусу звання майстра спорту з мотоциклетного спорту.

Найвищі досягнення Бориса Фідруса-тренера прийшли 1979 року, коли в чемпіонаті країни з іподромних мотогонок, що проходив 22-23 вересня у столиці Киргизії, чемпіонський титул у класі 125 куб. см серед юнаків завоював його вихованець 17-річний Володимир Трофимов, а срібним призером став інший рівнянин Віктор Дехтерук. Сам Борис Фідрус на фрунзенському 1600-метровому овалі у класі 125 куб. см серед чоловіків був лише 9-м. На попередньому ювілеї свого тренера в іподромних мотогонках Володимир Трофимов про це досягнення сказав, що Борис Юрійович пожертвував своїм виступом заради успішної перемоги свого вихованця. 

Варто додати, що інший вихованець Бориса Юрійовича – Володимир Казаков, тоді ж, у Фрунзе, виборов срібну нагороду у класі 250 куб. см, а тижнем раніше він завоював звання чемпіона Киргизії у цій дисципліні. Його ж учні Віра та Анатолій Раєвські (сестра і брат) у Фрунзе були 11-ю та 14-м у своїх класах.

Є у Бориса Фідруса одна нагорода з іподромних мотогонок в чемпіонатах країни: 1984 року збірна України завоювала бронзові нагороди у Ташкенті, де виступали троє рівнян: Борис Фідрус посів 11-е місце у класі 125 куб. см серед чоловіків, його син Богдан Фідрус був 9-м у класі 125 куб. см серед юнаків і Володимир Казаков став 12-м у класі 250 куб. см:

Ще один вид мотоциклетного спорту, у якому наш ювіляр став чемпіоном України – це шосейно-кільцеві мотогонки (ШКМГ). Тут Борис Фідрус завоював звання чемпіона України 1972 року – змагання проходили у Мінську на трасі „Борова”. А 1978 року, коли чемпіонат України традиційно вже відбувався в Києві на трасі „Чайка”, Борис Фідрус посів за сумою двох раундів 4-е місце, його учні – Віра Раєвська, стала чемпіонкою України, Богдан Солімчук був 6-м, Володимир Будаговський і Анатолій Плахотнік разом з Олегом Максимюком були 5-ми на колясках, що вивело збірну Рівненської області в чемпіони!

Три сезони Борис Фідрус виступав у спідвеї у складі команди „Радуга” (Рівне) – у 1965, 1967 та 1972 рр., і один сезон у складі команди „Салют” (Рівне) у першій лізі 1969 року.

Розпочинав Борис Фідрус свій шлях у мотоспорті з мотокросу, стартував у змаганнях з цього виду, який вважає основоположним для спортсмена, ще юнаком. У чемпіонатах України виступав безліч разів, але нагород не завоював. Виступав також у змаганнях з мотокросу на мотоциклах з колясками.

13 разовий чемпіон України Борис ФІДРУС (6 – особисті, 7 – командні):

Іподромні мотогонки – 7 (3 – особисті, 4 – командні).

Мотогонки по льодовій доріжці – 4 (2 – особисті, 2 – командні).

ШКМГ – 2 (1 – особисті, 1 – командні).

Браво, Маестро!

Вітаю Бориса Юрійовича зі славним ювілеєм!

100 років Вам і ПЕРЕМОГИ!