Павлу ХЛИНОВСЬКОМУ – 70 років!

13 лютого 2025 року вихованцю рівненського спідвею Павлу ХЛИНОВСЬКОМУ виповнилося 70 років!

Щиро вітаю нашого славного ветерана з ювілеєм і бажаю Павлу Олександровичу міцного здоров’я та довгих років життя!

Світлина з архіву Леоніда ЛАТТІ.

Коротко про спортивну кар’єру Павла Хлиновського.

Павло Олександрович ХЛИНОВСЬКИЙ, 13 лютого 1955 року народження.

Майстер спорту СРСР з мотоциклетного спорту.

Рідний брат Григорія Олександровича ХЛИНОВСЬКОГО.

Перший тренер – Костянтин Олександрович КРИШТАЛЬ.

Особистий чемпіонат світу.

Учасник особистих чемпіонатів світу 1976-1978, 1981 рр., у яких дебютував у юніорському віці. Гонка у Поккінгу (Західна Німеччина) відбулася 16 травня 1976 року і завершилася для молодшого брата Григорія Хлиновського на 12-му місці (здобув 5 пунктів).

Наступного року Павло Хлиновський вдало виступив 08 травня у чвертьфіналі в Угорщині (Дебрецен), де з 6-го місця пройшов до півфіналу з 10 пунктами (здобув перемоги у 2 заїздах). Але невдача спіткала його у Польщі у півфіналі особистого чемпіонату світу: доріжка стадіону в місті Гожув Вєлькопольські стала нещасливою для рівнянина вже у першій серії заїздів, він допустив падіння і більше у заїздах не стартував.

Третій поспіль старт також не став результативним: 07 травня 1978 року в Італії (містечко Кастільоне Олона) Павло Хлиновський здобув 5 пунктів (12-е місце).

Після дворічної перерви гонщик вже рівненського „Сигналу” Павло Хлиновський через додатковий заїзд виходить до півфіналу особистого чемпіонату світу. Змагання відбулися 10 травня 1981 року в Австрії (Вінер-Ньойштадт). В основній серії заїздів три гонщики набрали по 9 пунктів кожен, перша шістка вже була відома, і для визначення ще двох учасників та запасного півфіналу у Польщі, для них було дано старт: заїзд виграв чехословацький гонщик Павел Кучера, Павло Хлиновський фінішував 2-м, ставши в загальному заліку 8-м, і польський гонщик Генрік Ольчак став 3-м.

Півфінал у Лєшно 14 червня 1981 року завершився для молодшого Хлиновського 13-м місцем з 3 пунктами.

Командний чемпіонат СРСР.

Чемпіон СРСР у складі команди „СИГНАЛ” (Рівне) – 3 сезони: 1985-1987 рр. – начальник команди.

Виступав у складі команд:

„РАДУГА” (Рівне) – 6 сезонів: 1972, 1973, 1976, 1977, 1978, 1979.

„КАРПАТИ” (Львів) – 2 сезони: 1974, 1975.

„СИГНАЛ” (Рівне) – 3 сезони: 1980, 1981, 1982.

Переможець 1-ї зони першої ліги 1974 р. у складі команди „Карпати” (Львів).

Переможець першої ліги 1980 р. у складі команди „Сигнал” (Рівне).

Начальник команди „СИГНАЛ” (Рівне) – 6 сезонів: 1983-1988 рр.

Павло Хлиновський провів перші гонки у командному чемпіонаті країни 1972 року, 17-річний юніор стартував лише у двох гонках: у 7 заїздах він здобув 5 пунктів.

Особистий чемпіонат СРСР.

Учасник 6 особистих чемпіонатів СРСР 1974, 1975, 1977, 1978, 1980, 1981 рр.

Триразовий фіналіст особистих чемпіонатів СРСР 1977 р. (16-е місце),

1978 р. (14-е місце), 1980 р. (7-е місце).

Особистий чемпіонат СРСР серед юніорів.

Триразовий фіналіст особистих чемпіонатів СРСР серед юніорів:

1973 р. – 7-е місце;

1974 р. – бронзовий призер;

1975 р. – 5-е місце.

Спартакіада народів СРСР.

Срібний призер Спартакіади народів СРСР 1975 р. у складі збірної України.

Особистий чемпіонат України.

Бронзовий призер 1975 року (виступав за Львів).

Учасник чемпіонату 1976 р.(6-е місце, 8 пунктів),

Командний чемпіонат України.

Дворазовий чемпіон України 1976, 1979 рр. у складі збірної Рівненської області.

Особистий чемпіонат України серед юніорів.

Чемпіон України 1976 року.

Командні чемпіонати України серед юніорів.

Чемпіон України 1976 р. у складі збірної Рівненської області.

Учасник турне збірної СРСР в Польщі восени 1975 року, провів 5 гонок (Гданьськ, Гожув Вєлькопольські, Гнєзно, Острув Вєлькопольські, Ополє), здобув 20 пунктів.

Учасник турніру „Кубок Балтійського моря”, що проходив в НДР:

1978 рік – 6-е місце, здобув у 4 гонках 36 пунктів.

У 1974 та 1975 рр. Павло Хлиновський, Петро Брицюк та Олександр Мурашко виступали у складі команди „Карпати” (Львів), проходячи строкову військову службу. Проте львівська команда базувалася і виступала у Червонограді, оскільки після 1968 року змагання зі спідвею у Львові не проводилися. У першій лізі команда вдало виступила 1974 року, вигравши турнір у 1-й зоні, але у класі не підвищилася.

Наступного року „Карпати” невдало виступали у першій лізі, клас А.

Разом з тим в окремих гонках Павло Хлиновський був лідером команди, і це не завжди приносило загальний результат для „Карпат”, як наприклад у домашній зустрічі з командою „Локомотив” (Даугавпілс), коли Павло Хлиновський здобув комплект, але господарі поступилися.

Командний чемпіонат СРСР. Перша ліга. Клас А.

Червоноград. 07 червня 1975 року.

„Карпати” (Львів) – „Локомотив” (Даугавпілс) 35:41.

„Карпати” (Львів) – 35:

№ 9 Петро Брицюк (2, 1, 2*, П) = 5 + 1*.

№ 10 Михайло Воробець (П, 0, –, –) = 0.

№ 11 Вінер Хісамов (2, 2, Сх, –) = 4.

№ 12 Олександр Мурашко (1, Сх, 1, 1) = 3.

№ 13 Ярослав Валігура (Сх, 0, 1, 2) = 3.

№ 14 Анатолій Самчук (2, 1, 2, 0) = 5.

№ 15 Павло Хлиновський (3, 3, 3, 3, 3) = 15.

№ 16 – без гонщика.

„Локомотив” (Даугавпілс) – 41:

№ 1 Іван Рибніков (3, 3, 3, 1*) = 10 + 1*.

№ 2 Сергій Чувашкін (1, 2, 2*, 2*) = 7 + 2*.

№ 3 Анатолій Кузьмін (3, 2, 3, 3) = 11.

№ 4 Станіслав Барковський (–, 0, 0, –) = 0.

№ 5 Олег Гінтер (3, 3, В, 2) = 8.

№ 6 Олексій Кравченко (В, П, 1, –) = 1.

№ 7 Сергій Соловйов (В, 1*, 2, В) = 3 + 1*.

№ 8 Дмитро Васильєв (1) = 1.

Заїзди:

1. Рибніков, Брицюк, Чувашкін, Воробець (П). 2:4 (2:4).

2. Кузьмін, Хісамов, Мурашко, Соловйов (В) (замість Барковського). 3:3 (5:7).

3. Гінтер, Самчук, Валігура (Сх), Кравченко (В). 2:3 (7:10).

4. Хлиновський, Чувашкін, Соловйов*, Воробець. 3:3 (10:13).

5. Гінтер, Хісамов, Мурашко (Сх), Кравченко (П). 2:3 (12:16).

6. Хлиновський (замість Воробця), Кузьмін, Мурашко, Барковський. 4:2 (16:18).

7. Рибніков, Чувашкін*, Самчук, Валігура. 1:5 (17:23).

8. Хлиновський, Соловйов, Мурашко, Барковський. 4:2 (21:25).

9. Хлиновський (замість Воробця), Брицюк*, Кравченко, Гінтер (В). 5:1 (26:26).

10. Кузьмін, Самчук, Валігура, Соловйов (В) (замість Барковського). 3:3 (29:29).

11. Рибніков, Чувашкін*, Мурашко, Хісамов (Сх). 1:5 (30:34).

12. Кузьмін, Валігура, Васильєв (замість Кравченка), Брицюк (П). 2:4 (32:38).

13. Хлиновський (замість Хісамова), Гінтер, Рибніков*, Самчук. 3:3 (35:41).

Анатолію БУРЕНКУ – 85 років!

Дуже непросто писати про вид мотоциклетного спорту, про який ти знаєш не так багато, як про спідвей. Мова йде про мотокрос. Особливо, коли потрібно донести інформацію не про якусь конкретну гонку, на якій сам ще й побував, тоді трохи легше, а ось коли необхідно відносно коротко висвітлити спортивний шлях цілої династії спортсменів у наймасовішій дисципліні мотоциклетного спорту – мотокросі, тоді виникають певні труднощі. Навіть після спілкування з половиною її представників.

Отже, сьогодні мова йтиме про Анатолія Костянтиновича БУРЕНКА, його синів Юрія та Ігоря, а також про внука Андрія Буренка, бо 04 лютого 2025 року Анатолію Буренку виповнилося 85 років!

Ідея поїхати в Ківерці, де зараз мешкає Анатолій Буренко після переїзду з Луцька, виникла швидко і після контактів з меншим його сином Ігорем була реалізована цієї п’ятниці завдяки підтримці та технічному забезпеченні Сергія Головні. Тим більше на власні очі хотілося подивитися на міні-музей мотоспорту, що організував Анатолій Буренко в одній з кімнат свого будинку.

Анатолій Буренко – неординарна постать у мотоспорті.

Його спортивна кар’єра розпочалася дуже рано. Вже у 16-річному віці Анатолій виступав у обласних змаганнях з іподромних мотогонок, що відбулися 08 жовтня 1956 року у Луцьку.

Наступного року 17-річний юнак виграє чемпіонат України з мотокросу у складі команди Волинської області (змагання пройшли 23 липня 1957 року у Києві) у класі 125 куб. см.

Він постійно виступає у змаганнях з мотокросу, що проводяться у Волинській і Тернопільській області та у м. Рівному, виграючи їх або завойовуючи призові місця.

Також Анатолій Буренко приймає участь у перших змаганнях з мотогонок на льодовій доріжці, що відбулися у лютому 1967 року у Рівному на озері Басів Кут. Разом з ним виступав ще один гонщик з Луцька Володимир Майгов. Майгов тоді у І чемпіонаті Рівненської області з мотогонок на льодовій доріжці посів 2-е місце після додаткового заїзду з рівненськими гонщиками Анатолієм Раєвським та Миколою Кужелем, вигравши в них (у трьох гонщиків було по 10 пунктів). А переміг тоді рівнянин Борис Фідрус з 11 пунктами... Майгов сам з Кемерово і льодовими гонками розпочав займатися там.

Зростає потенціал гонщика, Анатолій Буренко виступає у класах 125 куб. см, 175 куб. см, 350 куб. см, пробує свої сили у змаганнях з мотокросу на мотоциклах з колясками. З’являються задатки тренера і є певні успіхи.

Крім мотоспорту, Анатолій Буренко цікавиться й автомобільним спортом. 

І у 1977 році завойовує чемпіонський титул у зимовій Спартакіаді України у змаганнях з автомобільних гонок на іподромі, що відбулася у Харкові. Виступав Анатолій Буренко на автомобілі „Москвич”.

Вихованці Анатолія Буренка виступають у чемпіонатах України та Союзу.

 

Серед його учнів зростають нові чемпіони та переможці:

В’ячеслав Оропай, син Юрій Буренко, Богдан Грищук, Юрій Загладько, Венера Кренделєва, Валентин Петренко, Володимир Степанов, Олександр та Сергій Касьянчуки, Ольга Янчук, Дмитро Могучий, Юрій Северин, Михайло Карпець, син Ігор Буренко, Олександр Мірецький, внук Андрій Буренко та інші спортсмени.

У 1980 році Анатолію Буренку присвоюють звання „Майстер спорту” з мотоциклетного спорту.

А 17 грудня 1985 року Анатолій Буренко удостоєний звання „Заслужений тренер України”.

Збігли роки, але любов до мотоспорту не пропадає. І сьогодні Анатолій Буренко згадує з теплотою свої молоді роки, виступи на змаганнях та перемоги.

Юрій Буренко, 1962 року народження. Син Анатолія Буренка.

У 1980 році став призером чемпіонату України з мотокросу у класі

125 см3 серед юнаків у Олександрії. Цього ж року виграв чемпіонат України з багатоденних мотоциклетних гонок в Коломиї у цьому ж класі мотоциклів.

Звання „Майстер спорту” з мотоциклетного спорту батько і син Буренки отримали у 1980 році, причому Юрію Буренку воно було присвоєно раніше, ніж його татові – Анатолію Буренку.

Юрій Буренко виступав у змаганнях з мотокросу VIII літньої Спартакіади народів СРСР, що відбулися з 28 по 31 липня 1983 року у Кишиневі. У класі 125 куб. см він посів загальне 7-е місце. Колеги Юрія по збірній України фінішували більш вдало: Олександр Морозов у цьому ж класі став срібним призером, Юрій Жученко у такому ж класі серед юнаків – бронзовим, Анатолій Єфімов та В’ячеслав Руденко у класі 250 куб. см завоювали срібну та бронзові нагороди, а Володимир Кавінов переміг у класі 350 куб. см. Збірна України у командному заліку на 1 пункт випередила збірну Латвії (625 проти 624 пунктів) і стала чемпіоном Спартакіади.

В особистому чемпіонаті країни з мотокросу, два раунди якого пройшли у Мінську 23-25 вересня 1983 року та у Вітебську 30 вересня – 02 жовтня 1983 року, Юрій Буренко став 4-м у класі 125 куб. см, випередивши Олександра Морозова на 3 пункти.

У 1986 році Юрій Буренко став чемпіоном IX літньої Спартакіади народів СРСР та чемпіоном СРСР з багатоденних мотоциклетних гонок, фінал яких відбувся з 26 по 30 червня у Саранську. Він переміг у класі 125 куб. см.

Наступного, 1987 року, Юрій Буренко завоював бронзову нагороду в чемпіонаті Збройних Сил з мотокросу, що проходив 22-23 серпня на трасі „Муса” у литовському місті Бауска. Цього року він виступав вже у класі 175 куб. см, представляючи Одеський військовий округ.

Переможним виявився чемпіонат України з багатоденних мотоциклетних гонок 1987 року, що вже традиційно відбувся у Коломиї, де збірна Волинської області здобула у командному заліку перемогу, а Юрій Буренко завоював срібну нагороду у класі 125 куб. см. Третім, до речі, тут був львів’янин Олександр Лятосінський.

Чемпіонат країни з багатоденних мотоциклетних гонок 1988 року відбувся 25-28 серпня у Коломиї, де Юрій Буренко посів 4-е місце у класі 125 куб. см і у командному заліку у складі збірної України завоював бронзову нагороду.

Всього Юрій Буренко завоював 6 чемпіонських титулів в чемпіонатах України з мотокросу, 3 чемпіонських титули в багатоденних мотоциклетних гонках та неодноразово ставав призером українських чемпіонатів. 

Також він двічі був чемпіоном СРСР.

Ігор Буренко, 1979 року народження. Син Анатолія Буренка.

1991 р. клас 50 куб. см серед хлопчиків, чемпіон України.

Неодноразовий учасник чемпіонатів України з мотокросу у класі 500 см3 на мотоциклах з повітряним охолодженням двигуна.

Чотириразовий чемпіон України у цій дисципліні (2002, 2003, 2004, 2006 рр.).

Чотириразовий срібний призер (1999, 2000, 2001, 2013 рр.).

Бронзовий призер 2005 р.

Понад 2 роки захищав Україну у лавах ЗСУ.

Андрій Буренко. Внук Анатолія Буренка, син Юрія Буренка.

Дворазовий бронзовий призер командного чемпіонату Європи „Крос Націй” 2009, 2012 рр.

Десятиразовий чемпіон України з мотокросу у різних класах мотоциклів.

Кар’єру гонщика тимчасово завершив…

Із запізненням вітаємо Анатолія Костянтиновича з такою поважною датою!

Подарували статуетку до 65-річчя рівненського спідвею, програмку спідвейної гонки до ювілею рівненського спідвею, ювілейні пакети, плакат та спідвейний жилет, а також книгу про спортивні досягнення Віктора Трофимова на треках Британії.

Бажаємо ювіляру міцного здоров’я та довгих років життя!

P.S. Велика подяка Анатолію Костянтиновичу та Ігорю Анатолійовичу за надані унікальні архівні матеріали.

Також дуже вдячний своєму колезі з Києва - Сергію Маслову, котрий дуже допоміг в частині мотокросу та автоіподрому. Це вже давно традиційно.